Виділіть її та натисніть клавіші Shift + Enter і надішліть виправлення
с.Любарці
| 
| 
| про село - Сучасність |
Через село Любарці проходить дорога Бориспіль – Любарці - Старе. З півночі на відстані 3 км пролягає автотраса Київ – Харків; з півдня на відстані 10 км від с. Любарці – автотраса Київ – Бориспіль – Переяслав.
Площа населеного пункту – 909,1 га.
Населення станом на 01.01.07 р. – 2160 осіб; 1297 дворів.
День села – 21 вересня.
На гербі с. Любарці зображено вогонь давнини, історії, мечі на ньому символізують те, що Любарці в минулому були форпостом захисту рубежів Київської держави. Корона на гербі пояснює походження назви села, за однією з легенд, на честь княгині Люби.
Як свідчать стародавні письмові джерела, колись поблизу Любарець протікала притока річки Альти – Любка. Місцевість була дуже заболоченою.
Щодо походження назви села існує багато здогадок краєзнавців. За народними переказами, колись річка Альта була судноплавною. Корабель з княгинею Любою зазнав ушкоджень, і вона змушена була висадитись на невеличкому острові, де жила певний час у палаці (дворі). Дотепер називають любаряни одну з вулиць «Дворець» (офіційна назва – Лесі Українки). Цю місцевість називали «Люба на ріці». Можливо, це словосполучення видозмінилось на Любарці.
Інша легенда розповідає, що в давні часи знатні люди обирали в цьому селі любих жінок і коханок, звідси й назва.
Можливо, назва пішла від імені першого поселенця – Любаря.
Уперше в історичних документах село згадується у 1622р. під назвою Любарці.
За списком населених місць Полтавської губернії в 1859 р. тут було 219 дворів.
В українській літературі відомі імена любарян: лауреата премії імені Т.Г. Шевченка, доктора філологічних наук літературознавця О.Є. Засенка, поета П.П. Засенка.
На території сільської ради за межами с.Любарці розташовані такі пам’ятки історії: урочище Городище за кілометр на північ від села по дорозі на Іванків (XI-XIIIст.); курганна група на північній захід від села (III тис. до н.е. – I тис. н.е.); курганна група на північний схід від села; урочище Глушевська могила (III тис. до н.е. – I тис. н.е.); курганна груп біля села (III тис. до н.е. – I тис. н.е.); курганна група за 4 км на північний схід від села (III тис. до н.е. – I тис. н.е.); курган на схід від села; урочище «Чайкина могила» (III тис. до н.е. – I тис. н.е.) біля села Скопці (с.Веселинівка).
Площа населеного пункту – 909,1 га.
Населення станом на 01.01.07 р. – 2160 осіб; 1297 дворів.
День села – 21 вересня.
На гербі с. Любарці зображено вогонь давнини, історії, мечі на ньому символізують те, що Любарці в минулому були форпостом захисту рубежів Київської держави. Корона на гербі пояснює походження назви села, за однією з легенд, на честь княгині Люби.
Як свідчать стародавні письмові джерела, колись поблизу Любарець протікала притока річки Альти – Любка. Місцевість була дуже заболоченою.
Щодо походження назви села існує багато здогадок краєзнавців. За народними переказами, колись річка Альта була судноплавною. Корабель з княгинею Любою зазнав ушкоджень, і вона змушена була висадитись на невеличкому острові, де жила певний час у палаці (дворі). Дотепер називають любаряни одну з вулиць «Дворець» (офіційна назва – Лесі Українки). Цю місцевість називали «Люба на ріці». Можливо, це словосполучення видозмінилось на Любарці.
Інша легенда розповідає, що в давні часи знатні люди обирали в цьому селі любих жінок і коханок, звідси й назва.
Можливо, назва пішла від імені першого поселенця – Любаря.
Уперше в історичних документах село згадується у 1622р. під назвою Любарці.
За списком населених місць Полтавської губернії в 1859 р. тут було 219 дворів.
В українській літературі відомі імена любарян: лауреата премії імені Т.Г. Шевченка, доктора філологічних наук літературознавця О.Є. Засенка, поета П.П. Засенка.
На території сільської ради за межами с.Любарці розташовані такі пам’ятки історії: урочище Городище за кілометр на північ від села по дорозі на Іванків (XI-XIIIст.); курганна група на північній захід від села (III тис. до н.е. – I тис. н.е.); курганна група на північний схід від села; урочище Глушевська могила (III тис. до н.е. – I тис. н.е.); курганна груп біля села (III тис. до н.е. – I тис. н.е.); курганна група за 4 км на північний схід від села (III тис. до н.е. – I тис. н.е.); курган на схід від села; урочище «Чайкина могила» (III тис. до н.е. – I тис. н.е.) біля села Скопці (с.Веселинівка).
Останнє оновлення (П'ятниця, 24 лютого 2012, 09:21)
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису.