Помітили помилку...
Виділіть її та натисніть клавіші Shift + Enter і надішліть виправлення


Лідія Дяченко. Тіні предків зникають централізовано

про село - Статті


Тіні предків зникають централізовано
Автор: Лідія ДЯЧЕНКО

Без коріння гине все живе. (Із пісні)

Манливою таїною оповиті Скопці (так село Веселинівка називалося колись). Скопи — переселенці з міста Скопи (Скоп’є) — колишньої столиці Дарданії, що на Балканському півострові (як свідчить історія, Петро І агітував балканських слов’ян до міграції в Росію задля об’єднаного протистояння Туреччині). Копець — курган, як позначка меж земельних володінь (у нашому  сьогоднікраї їх чимало!). Скоп — кладений баран. Розвиткові ткацтва та килимарства у Скопцях сприяло розведення овець. Скопчан навіть прозивали «овечниками». Дардиха — могила, Дарди — куток у селі, Дарда — поширене у селі прізвище. Чи тільки старовинна зброя дарди є похідною від цих назв?

Можливо, більше повідав би про це польський магнат Станіслав Потоцький, який у ХVII ст., після козацького погрому під Лубнами, заволодів землями над Альтою, Трубежем... Саме до цих земель належали зовсім юні Скопці (XVI—XVII ст.). Щодо Альти, то юною її не назвеш. Ще навесні 1019 року над водами цієї річки Ярослав Мудрий переміг Святополка «Окаянного». 1063 року три брати Ізяслав, Святослав та Всеволод на смерть стали проти половців. Могили — мовчазні свідки — також зберігають рештки речей, які належали нападникам.

Не менш цікавими є відомості про жителів цієї землі часів палеоліту — знахідки палеолітичних знарядь на Полтавщині (раніше село Скопці належало до Полтавської губернії Переяславського повіту) 1871 року, мезоліту (мікроліти — для насаджування на стріли, вставляння у списи), неоліту, де з трипільської культури запульсувало джерело малювання, гончарства, ткацтва і т. д. Поселенці Полтавщини залишили нам у спадок «гребінцеву» кераміку, цікаві знахідки зарубинецької культури, відкриті на Переяславщині.

Екскурс у таку прапрасиву давнину не випадковий. Бурхливий розвиток цивілізації, модернізація, урбанізація настільки щільно накладають свої відбитки на українську культуру, що інколи виникає сумнів — чи українці ми?

Нині модно говорити про духовне відродження нації, культури, збереження пам’яток історії, архітектури та пам’яті про талановитих людей. Але що і як відроджувати нащадкам, коли ми — ті, хто ще пам’ятає життя своїх великих земляків, — нічого не робимо для того, аби зберегти хоч те, що маємо? Звідки прийдешньому поколінню знати, що таке мотовило, чересло, жлукто, рубель та інші речі ужитку наших прабатьків? Чи яких батьків ми діти?!

Для того, аби нащадки пам’ятали, що народні художниці України Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, народна майстриня України килимарниця Наталія Вовк, талановиті килимарниці Ганна Дериболот, Марія Щур, Федора Іванець, вишивальниця Зінаїда Дроботенко, відомий український письменник Володимир Дарда (до речі, рік тому тижневик «Дзеркало тижня» розповідав про них) як творчі особистості вийшли з будиночка високоосвіченої меценатки, поборниці українського мистецтва та освіти Анастасії Семиградової, довелося звернутися до кількох поважних установ. Мова йшла про реставрацію вищезгаданого будинку та створення в ньому Музею народних ремесел.

Ліга Українських меценатів (1.10.02.) — відмова.

Державна служба охорони культурної спадщини (13.II.03.) — відмова. Управління культури Київської облдержадміністрації (04.10.04.) — відмова.

Власне, це й спонукало потурбувати Київську обласну раду, аби «питання про реєстрацію приміщення початкових класів загальноосвітньої школи у селі Веселинівці Баришівського району Київської області як пам’ятки архітектури місцевого значення з подальшою реставрацією та переобладнанням його під Музей народних ремесел розглянути на сесійній раді».

Ось що відповів керуючий справами В.Сачко: «Відповідно до порядку категорій пам’яток України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 27.12.2001 р. № 1760, об’єкти культурної спадщини місцевого значення заносять до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики).

На кожен об’єкт культурної спадщини складається облікова документація. Зазначена документація складається органом охорони культурної спадщини обласної державної адміністрації (управління культури обласної державної адміністрації, обласний центр з охорони пам’яток історії, археології та мистецтва), органами охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

До того ж об’єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв: вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтв певного населеного пункту чи регіону, зв’язок з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей населеного пункту, регіону...

Відповідність кожного об’єкта культурної спадщини зазначеним критеріям оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов’язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформлюється протокол, який потім надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини»...

Отже, Закон України «Про охорону культурної спадщини» мають виконувати розорені та принижені селяни, з яких, до речі, і вийшли у світ вищезгадані митці? Лише вони мають дбати про калюжку, що лишилася від сивоводої Альти?..

Далеко не за одним критерієм оцінюється веселинівська пам’ятка історії. І далеко не кожному зрозуміло, про яке духовне відродження промовляють із високих трибун.

З гіркотою згадуються мудрі слова Спасителя: «Немає пророка у своїй вітчизні!» Як немає місця серед односельців у колишній альма-матер (колишньому маєтку Анастасії Семиградової) нашим геніальним і скромним землякам.

Мовою греків, Анастасія — та, що воскресла із мертвих. Коли ж воскреснуть Анастасії Семиградови у серцях українців?

Останнє оновлення (П'ятниця, 28 травня 2010, 09:48)

 

Коментарі  

 
0 #1 Катерина Бобровник 06.10.2013 16:01
Відносно багатьох речей дуже прикро, але не будемо впадати у відчай. Є ще дуже багато людей, які знають ( в міру своєї освічені, або від своїх пращурів ) якісь історичні відомості, що загубилися в минулому. Відгукніться, будь ласка. Надситайте вашу інформацію та пропозиції. Сподіваюсь, що це буде опрацьовано і розширить літопис і збагатить культуру рідного села.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити