Помітили помилку...
Виділіть її та натисніть клавіші Shift + Enter і надішліть виправлення


Олександр Євдокименко. Розвідка в історичне минуле селища Баришівка (Продовження)

про село - Статті

І ще декілька слів про Веселинівку. Село має давню історію, яка починається з 11 ст. нашої ери або і раніше. З часу коли степові торки, з роду Читиєвичів, отримали дозвіл (в 1096р.) від Володимира Мономаха селитися на землях князівства для охорони Переяслава з північно-східної сторони. Саме торки були гарнізоном фортеці, залишки якої (городище) знаходяться у Веселинівці.

Місцеві назви відомих курганів - могила Дід і могила Баба, очевидно, теж пов’язані з торками. На думку автора, назви курганів передалися мешканцям Скопців, ще з того часу коли люди пам’ятали, що на могилах стояли кам`яні баби, одна чоловічої статі, а друга – жіночої. Це були торцькі капища – культові майданчики.

Зазвичай степові народи використовували вершини існуючих курганів для таких потреб, де встановлювали свої кам`яні божества і справляли культові обряди. Очевидно, що кам`яних істуканів давно вже не стало на могилах, що про них не пам`ятають, але назви могил збереглися. Десь років 250 тому, у багатих, з`явилася мода встановлювати біля своїх маєтків такі екзотичні фігури. Якраз дві кам`яні баби були в парку села Сулимівка (Бориспільській район). На жаль, автор не встиг їх розгледіти та сфотографувати, для визначення приналежності. Чиї вони торцькі чи половецькі? За неділю до приїзду, їх було вкрадено для теперішніх скоробагатьків. Як бачимо, мода на раритети такого характеру зберігається й донині.

Курганний могильник, що був розкопаний при будівництві спортивного залу Веселинівської школи, де виявленні численні поховання – покладення праху покійних за християнським звичаєм без спалювання, представляв колективне компактне кладовище – земляний некрополь. Розміри якого (діаметр) та висота збільшувалися із кількістю поховань, останні (верхні) у домовинах мали вік до 300 років. На думку автора, такий же некрополь є на кладовищі Романиха. На якому і сьогодні, без підсипання грунту, згідно тієї смутної традиції, проводиться захоронення покійних. На вершині цього могильника стоїть давній кам’яний хрест.

Від перерахованих курганних могильників городище розташоване на віддалі, не більше кілометра, що дає право стверджувати про існування двох поселень поруч із укріпленням. Нагадую, що кількість населення, яка могла проживати у тих поселеннях – це до 500 чоловік.

Продовження існування могильників у більш пізній час, свідчить, що поселення пережили монголо-татарські погроми військ Куремси ( весна 1239 р.) та стали основою нинішнього села, що мало давню назву Скопці.

За О. Пріцаком скопцями у той час називали освічених монахів. Це також підтверджує Лаврентієвський літопис «В літо 1137 поставили скопця у Смоленську єпископом Мануїлом …..». Якщо прийняти до уваги, що переяславський єпископ Симеон був убитий монголо-татарами, як один із організаторів оборони міста, то можна припустити, що частина монахів єпархії знайшли захист на землях, де зараз розташована Веселинівка. Від їхнього поселення, можливо, і походить стара назва цього села.

На території села були ще більш давні поховання. Із розповідей місцевих жителів відомо, що біля «шкільного» курганного могильника, був ще один курган. Частину підвищення якого використали під земляний тир. При проведенні робіт (без участі археологів) людські кістки, що викопували, дивували місцевих жителів своїми розмірами. Вони значно були більшими, ніж у сучасної людини. Покійні були ростом до 2-х метрів, а черепи, як порівняв один очевидець, мали розмір із військову каску. Кому могло належати це поховання? На основі літописних даних та досліджень курганних поховань у Потрубіжжі, можна зробити припущення, що це поховання аварів (6 ст. нашої ери), тільки їх літопис фіксує як рослих та кремезних людей. Також були високими «індоєвропейці» та «індоіранці» (бронзовий вік, приблизно 25 - 23 ст. до н.е.), що виявлені в курганних похованнях на наших територіях. Їх середній зріст сягав 174см.

Переяславські князі часу історичної розвідки

Таблиця

Ім`я князя

Час правління

Лінія роду

1

2

3

Всеволод Ярославич

1054-1073

Син Ярослава Мудрого (Володимировича)

Володимир Мономах

1073-1076

Син Всеволода Ярославича

Ростислав Всеволодович

1076-1093

Син Всеволода Ярославича

Володимир Мономах (у другий раз)

1094-1113

Син Всеволода Ярославича

Святослав Володимирович

1113

Син Володимира Мономаха

Ярополк Володимирович

1113-1118

Син Володимира Мономаха

Гліб Володимирович

1118-1125

Син Володимира Мономаха

Ярополк Володимирович (у другий раз)

1125-1132

Син Володимира Мономаха

Всеволод Мстиславич

 

1132

Син Мстислава Володимировича, внук Володимира Мономаха

Юрій Володимирович (Долгорукий)

1132

Син Володимира Мономаха

Ізяслав Мстиславич

 

1132

Син Мстислава Володимировича, внук Володимира Мономаха

В’ячеслав Володимирович

1132-1134

Син Володимира Мономаха

Юрій Володимирович (Долгорукий, у другий раз )

1134-1135

Син Володимира Мономаха

Андрій Володимирович

1135-1142

Син Володимира Мономаха

В’ячеслав Володимирович (в другий раз)

1142

Син Володимира Мономаха

Ізяслав Мстиславич

(в другий раз)

1143-1146

Син Мстислава Володимировича, внук Володимира Мономаха

Мстислав Ізяславович

1147-1148

Син Ізяслава Володимировича, внук Володимира Мономаха

Юрій Володимирович (Долгорукий, у третій раз)

1149

Син Володимира Мономаха

Ростислав Юрієвич

1149-1151

Син Юрія Володимировича (Долгорукого), внук Володимира Мономаха

Юрій Володимирович (Долгорукий,в четвертий раз )

1151

Син Володимира Мономаха

Гліб Юрієвич

1151

Син Юрія Володимировича (Долгорукого), внук Володимира Мономаха

Мстислав Ізяславович (в другий раз)

1151-1154

Син Ізяслава Володимировича, внук Володимира Мономаха

Гліб Юрієвич

(в другий раз)

1155-1169

Син Юрія Володимировича (Долгорукого), внук Володимира Мономаха

Володимир Глібович

1169-1174

Син Гліба Юрієвича, правнук Володимира Мономаха

Михалко Юрієвич

 

Син Юрія Володимировича (Долгорукого), внук Володимира Мономаха

Володимир Глібович (в другий раз)

1175-1187

Син Гліба Юрієвича, правнук Володимира Мономаха

 

Копія сторінок Суздальського літопису по Лаврентієвському списку

 

Список використаної літератури та інші джерела.

1. Ю.В. Павленко. Передісторія давніх Русів у світовому контексті. Київ, «Фенікс»,1994.

2. В.Д. Баран, Д.Н. Козак, Р.В. Терпиловський. Походження слов’ян, Київ, «Наукова думка»,1991.

3. Н.Д. Полонська-Василенко. Історія України. Київ, «Либідь», 1993.

4. Н.Н. Коринный. Переяславская земля 10 – первая половина 13 века. Киев, «Наукова думка», 1992.

5. Г.М. Бузян, Л.М.Набок,М.В.Роздобудько,Д.А.Тетеря. Нариси з історії давнього Переяслава. Київ, «Міленіум», 2007.

6. О. Пріцак. Походження Русі. Київ, альманах «Хроніка 2000»,

випуск 2, 1992, випуск 1-2 (3-4) 1993.

7. Історія міст, сіл УРСР, Київська область. Київ.

8. Українська радянська енциклопедія. Київ, «УРЕ»

9. Енциклопедія українознавства. Львів. передрук «Атлас». 1994р

10. Ф.Д. Заставний. Географія України. Львів, «Світ». 1994.

11. Етимологічний словник української мови. Київ, «Наукова думка».

12. М.Т. Янко. Топографічний словник-довідник української РСР. Київ, «Радянська школа»,1973.

13. Під керівництвом А. Пономарьова. Етнографічний довідник «Українська минувшина». Київ, «Либідь», 1993.

14. Г. Левассер де Боплан. Опис України. Львів, «Каменяр»,1990.

15. Під редакцією Ю.Ю. Кондуфор. Історія Києва. Київ, «Наукова думка», 1986.

16. Літопис по Лаврентієвському списку.

17. Суздальська літопис по Лаврентієвьскому списку.

18. П.А.Забазний. Краткий справочник агронома. Москва, «Колос», 1972.

19. Ювілейний збірник. «50 років Трубізькому міжрайонному управлінню водного господарств». Київ, 2008.

20. В.Янович. Бусово поле, Бусова гора и крепость Самбатас. Газета «День», 12.02.09.

21. І.Козловський. Єдиний в Україні музей болгар діє на Полтавщині. Газета по-українськи, 6.02.09.

22. Матеріали Бориспільського історичного музею.

23. Матеріали Переяслав –Хмельницького історичного та археологічного музеїв, національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

24. Матеріали відділу культури Баришівської райдержадміністрації та Баришівського краєзнавчого музею.

25. Л.Л. Залізняк. Стародавня історія України. Київ, «Темпора»,2012.

25. Дякую за надані консультації та цікаву інформацію:
по історії України, Лівобережжя та Баришівського району – історику В.П. Гавриленку; по сільському господарству Баришівського району – вченому агроному М.І. Токарю; по тваринництву – ветлікарю Г.Д. Дубницькій, стосовно коней Пржевальського Чорнобильської зони - Г.О. Тищенку.

 

З М І С Т

 

  1. Вступ
  2. Держава як форма організації суспільства та інше
  3. Слов`янський народ – анти
  4. Готський період України
  5. Археологічні слов`янські культури антського періоду
  6. Відомі вожді антських союзів та політична ситуація в Україні до 8 ст. нашої ери
  7. Союзи улицьких і сіверських племен
  8. Розвиток торгівлі у 2ст.- 6ст. нашої ери
  9. Антське родове поселення біля Баришівки
  10. Вірування наших предків
  11. Інші поселення антського періоду у нашому краї
  12. Розвиток торгівлі на нашій території
  13. Хозарський період на Лівобережжі України
  14. Розвиток нашого краю у хозарський період
  15. Зміни у тогочасному суспільстві
  16. Локалізація древнього Баруча на місці сучасної Баришівки
  17. Древньоруський період історії України
  18. Переяславське князівство те перші згадки про літописний Баруч
  19. Переяславські князі часу історичної розвідки
  20. Копія сторінок Суздальської літописі по Лаврентієвському списку
  21. Список літератури та інші джерела

 

Початок

 

Останнє оновлення (Четвер, 17 січня 2013, 22:03)

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити