Помітили помилку...
Виділіть її та натисніть клавіші Shift + Enter і надішліть виправлення


Веселилась Веселинівка

про село - Статті

Веселилась Веселинівка

Веселинівка – одне з тих сіл Баришівського  району  Київщини, котре спромоглося, звісно, з відчутними втратами, зберегти себе в карколомних умовах «розбудови». На сьогоднішній день в селі діє школа, бібліотека при Будинку культури. Є кімната – музей, де зібрано ужиткові речі, вироби народних ремесел і промислів, що віднайшлися  у селі з часів  далекої минувшини. Постала церква Київського патріархату. Стараннями місцевих ентузіастів встановлено пам’ятний  Хрест  козацької слави.

А  3 червня, в день свята Трійці, веселинівці відзначали ще одне свято – День села. До його організації  активно долучились всі, кому не байдужа доля рідного села – сільська рада, депутати сільської ради, місцеві підприємці , активісти сільської громади.

Голова сільської ради Руслан Хасуев привітав односельців зі святом та вручив відзнаки громадським активістам. Теплі слова і добрі побажання були виголошені на адресу місцевої довгожительки Анастасії Тимофіївни Федорченко, за плечима , якої дев’яносто чотири роки многотрудного життя.

Вітання  мешканцям Веселинівки пролунали і від представників районної влади. З яскравим поетичним словом звернувся до краян відомий поет і громадський діяч, член НСПУ  Петро Засенко, уродженець сусіднього села Любарці.

Секретами традиційних народних ремесел поділились з присутніми імениті майстри Ольга Сахно, Зинаїда  Лугова, Олена Попова, котрі знайшли час приїхати з Києва до Веселинівки у святковий день. Доброго настрою мешканцям села додав концерт за участю районних митців.

Отже, свято відбулось. Хтось скаже: доволі ординарна подія, що в ній особливого? – Особлива історія села: його заснування документується 1622 роком!

Первісна назва села – Скопці. Та за часів радвлади, певно, із ідеологічних міркувань, село отримало іншу назву – Веселинівка.

За майже  чотирьохсотлітню історію  чого тільки не довелось  звідати  мешканцям села. І щонайбільше з того – геть зовсім не веселого. Одних війн - годі полічити. Імперські, що їх вела Росія, імперіалістична, громадянська, вітчизняна. А вікопомні «звершення» московсько – більшовистських «преобразователей» : колективізація, викорінення хліборобського духу українського села, нищення голодовками ….

За часів царату, попри вороже ставлення влади до всього українського, губернське земство відчутно підтримувало господарства, які займались кустарним промислом. Не стало винятком і село Скопці. Більше того, місцева поміщиця Анастасія Василівна Семиградова  відкрила у своєму маєтку  навчально-показову  килимову майстерню для юних мешканок села.  Для керівництва художнім процесом були запрошені близькі знайомі А. Семиградової, серед яких особливою любов'ю   до народного мистецтва  виділялась  Евгенія  Іванівна Прибильська.

Не дивно, що під такою материнською опікую А.Семиградової,  Є. Прибильської  та їх однодумців, розквітло гроно молодих  майстринь. Доброї пам'яті  і захоплення заслуговує талант Параски Власенко.  А  найбільшої слави, не тільки вітчизняної, а й світової, випало на долю Ганни Федосіївни Собачко-Шостак. Не  обділила природа талантом і вихідців з родини Шостаків – Івана Шостака та Олени  Шостак. Але повернемося ще раз до А.Семиградової . Ось факт, що виразно характеризує  особу Анастасії Василівни: вона відкрила і утримувала вище початкове училище для сільських дітей, побудувала власним коштом лікарню, житло для сільської інтелігенції , млин.

Приклад такого безкорисливого служіння людям надихнув найактивніших, творчо налаштованих веселинівців,   до котрих приєднались сільське керівництво, депутати сільської ради, вчителі місцевої школи, на достойний поваги задум: відродити садибу А. Семиградової та створити в ній мистецький  центр по відродженню традиційних народних ремесел. Попри буденні клопоти, негаразди, брак матеріальних і фінансових ресурсів, ентузіасти перейняті  бажанням мобілізувати всі можливості для втілення  задуму в життя. На звернення ініціаторів відгукнулись директор Музею Івана Гончара Петро Іванович Гончар, Ольга Яківна Сахно, майстер традиційного писанкарства та ляльки-мотанки, директор фонду сприяння, збереження та розвитку української традиційної культури «Мальва», Заслужений працівник культури України Петро Засенко.

Першим серед практичних кроків, слід назвати створення на громадських засадах організаційно-розпорядчого комітету щодо відновлення, наповнення та організації  роботи осередку народних ремесел та декоративно – прикладного мистецтва в селі  Веселинівці. Почесним Головою комітету обрано П.І. Гончара, заступником голови  О.Я. Сахно . До складу комітету  увійшли і представники веселинівської громади. Відповідне рішення прийнято на засіданні сільської ради, яким окреслено напрямок роботи комітету.

Залишається побажати веселинівцям і тим, хто зголосився  долучитись до них у вкрай важливій справі – збереженні та примноженні здобутків  рідної культури – досягнення поставленої мети. А ще перейнятись сподіванням , що знайдеться серед сьогоднішніх маєстатних  людей благодійник, котрого надихне приклад А. Семиградової, чим заслужить він щиру дяку людей і добру пам'ять .

Павленко Валерій Максимович

 

Останнє оновлення (Середа, 22 серпня 2012, 13:01)

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити