Помітили помилку...
Виділіть її та натисніть клавіші Shift + Enter і надішліть виправлення


про село - Статті

№ 37(132) 1-7 листопада 2007 р.

ЯК НАСАДЖУВАЛИ УКРАЇНСЬКИЙ МОДЕРН

Ольга МЕЛЬНИК

Ну, якщо знали в світі, подумала я, то, певне, якісь роботи є в Коломийському музеї. Справді, виявилося, що в його фондах зберігаються пречудові вироби пістинського народного майстра. Це сюжети з життя гуцулів у праці, в забавах, дозвіллі, зображення розмаїтих звірів, птахів, дерев й усякого зела.


А згодом (бо ж ниточка завжди в’ється) я натрапила у львівському журналі «Дзвін» на цікаву розвідку Михайла Борука про Петра Кошака, який помер 1940 року. Цей дослідник його життя й творчості листувався з односельцями гончара, що переїхали до Польщі, зустрічався з колишньою сусідкою Оленою Циканюк. Є роботи П.Кошака і в Київському музеї народно-декоративного мистецтва. Зокрема, їх можна було побачити на нинішній виставці «Відлуння модерну в українському народному та декоративному мистецтві».
Як Петрові Кошаку працювалося, розповідав він сам в одному з листів до відомого етнографа Володимира Шухевича: «Життя моє убоге, ледь-ледь живу. Власного поля не маю. Поки гончар зробить горн, начиння, то через нужду й голод стане, як смерть, а до того його ще обдирають з усіх боків. Одні за патенти, другі за шарварки, треті за податки».
Тепер у Пістині керамічного виробництва немає. У минулому тут було величезне вогнище гончарства. Мальована кераміка розвивалася паралельно з косівською і в половині ХІХ століття досягла високого рівня.
Землячка П.Кошака А.Урбанська в листі до М.Борука зауважила: «Писати про Петра Кошака – це значить писати про нашу запашну й пречудову Гуцульщину – країну повсякденної казки». Його твори, це чудові флакони різного виду і розміру, калачі-баранці, декоративні вази, чайні та кавові керамічні сервізи, тарелі та філіжанки. Дивовижні його кахельні печі, складені з поодиноких кахельок, барвисто й дотепно розмальованих. Це були своєрідні оповіді про навколишню бувальщину, мотиви з дивовижних легенд і гуцульських казок, баталії з минулої Першої світової війни. П.Кошак збував виготовлену продукцію в кооперативній крамниці «Гуцульського мистецтва» в Косові, Ворохті, Яремчі, Коломиї, Станіславі, Львові, Кракові, Чернівцях, Празі. Його вироби експонувалися на всесвітніх виставках у Парижі (1937 року) та Нью-Йорку (1939 року). Треба зазначити, що П.Кошак завжди відгукувався на важливі подій громадського життя. Про це свідчить малюнок однієї з його пістинських печей (хата С.Гаврилюка), де відображені драматичні епізоди Першої світової війни, свавільність окупантів у гуцульських селах. Озброєні вершники мчать крізь дротяні загорожі, топчучи кінськими копитами тіла вбитих. Мародерствують солдати, вештаючись селянськими обійстями, бігають за худобою, птицею, прикладами карабінів трощать двері селянських хат, вдираються в будинки, грабують мирне населення. Образотворча мова кошаківських малюнків ясна й чітка, рисунок достовірний у передачі типажу, костюмів, етнографічних подробиць. Багато його творів мають ознаку європейського модерну, який «розвінчувала» радянська пропаганда. Ось як, зокрема, «пройшовся» по цьому стилю УРЕС: «Модерн – новітній, сучасний – умовна назва одного із занепадницьких напрямів у буржуазному мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ століть. Модерн насаджував манірність, стилізаторство і символіку. В архітектурі знайшов вираз у навмисній деформації карнизів і вікон у будинках, у дивовижній орнаментації (тут дісталося й В.Городецькому – О.М.). В образотворчому мистецтві характерні підкреслено площинно-декоративна композиція, химерні орнаменти». Інші словники ще лають модерн за «зумисну вигадливість і надуманість форм», себто новаторство, яке так дратувало адептів соцреалізму.
Стиль модерн досяг розвитку на зламі ХІХ – початку ХХ століть в Європі та Америці. В кожній національній культурі, зокрема й українській, він залишив яскравий слід і самобутні ознаки. Модерн увібрав досвід попередніх мистецьких надбань, але цей процес не був таким собі копіюванням. Відбулося осмислення новітніх ідей, пошук цікавих художніх форм і прийомів, зближення різних видів і жанрів мистецтв: архітектури, живопису, скульптури, декоративного розпису. Модерну властиве поєднання умовного, часто фантастичного, з реалістичним у відображенні оточуючого світу. А головним засобом художньої мови стає орнамент, переважно рослинного походження, з гнучкими, експресивними хвилеподібними лініями.
Як виник модерн в Україні? Цьому сприяли художні промислові школи та ремісничі майстерні, організовані земствами, себто органами місцевого самоврядування. Завдяки їм народні майстри почали адаптуватися до тогочасних економічних умов. Переважно викладачами та керівниками в цих осередках були випускники російських мистецьких закладів і Краківської академії мистецтв. Майстри мали змогу показувати свої вироби на престижних виставках у Києві, Петрограді, Львові, Тернополі, Коломиї, Кракові, Відні, Парижі. На них уперше й водночас були представлені за регіональними ознаками декоративний розпис, вишивка, кераміка, вибійка, різьба та інкрустація по дереву. Особливо розвинена мережа земських сільських художніх промислів була на Полтавщині, Київщині, Поділлі, Гуцульщині, Галичині. Наприклад, такі відомі майстри декоративного розпису як Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, в селі Скопці (нині Веселинівка Київської області) працювали в навчально-показовій майстерні, заснованій Анастасією Семиградовою та художницею Євгенією Прибильською. В їхніх творах спостерігається своєрідна трансформація модерну: наприклад, у Собачко-Шостак це асиметричні, ускладнені пластичні форми рослинних мотивів, динамічні вихроподібні композиції, напружена колористична гама. Великий вплив на народну майстриню мала Є.Прибильська, завдяки їй Г.Собачко-Шостак жила з сім’єю в Москві, працювала на фабриці, отримувала замовлення від Художнього фонду. За її малюнками створювали декоративні килими і панно, які вабили зір багатством фантазії, красою композиції. Також за ескізами Параски Власенко виготовляли килими, вишивані панно, вази, кахлі, настінні розписи.
В селі Вербівка Київської губернії, нині Черкаська область, у майстерні Наталі Давидової працювали художники Василь Довгошия та Євген Пшеченко (ними зацікавилися мистецтвознавці ще у 80-ті роки минулого століття). Я бачила кілька творів В.Довгошиї, особливо вражає його «Птах». Це настільки модерний твір, із дивовижним вишуканим абрисом лінії, м’яким акварельним суголоссям кольорів. Але хто, крім фахівців, знає про такого першорядного художника-новатора, який міг би сміливо конкурувати з європейськими метрами?
Новітній підхід та перевтілення народних мистецьких традицій спостерігається у виробах вишивальниці Гликерії Цибульової з села Баришівка Київської області. Вона вчилася в Полтавській земській майстерні, а також відвідувала майстерню в Скопцях, де спілкувалася з відомими мистецтвознавцями Данилом Щербаківським та художником М.Праховим. Г.Цибульова, використовуючи класичні народні техніки вишивки, почала застосовувати нові композиційні прийоми із цікавим кольоровим поєднанням.
Відчутний вплив модерну в українській кераміці. Це проявилося у виборі матеріалу, захопленні стилізаторством орнаментики, запозиченої з народної вишивки, килимів, писанок тощо.
Серед гончарів Полтавщини яскравою особистістю був Остап Ночовник із села Міські Млини, передмістя Опішні. Його вироби, традиційні за призначенням, курильниці, свічники, мають вибагливі форми з ускладненим силуетом, рельєфами у вигляді людських постатей. Вони скоріше нагадують фантастичну скульптурну пластику. Творчість О.Ночовника є прикладом самостійного оригінального підходу до іноваційних настанов стилю модерн на відміну від менш обдарованих майстрів, у виробах яких спостерігаються ознаки еклектики.
Київське губернське земство також створило пересувні зразкові школи-майстерні. Так, у Дибинцях (нині Чернігівська область) працювала гончарна майстерня, де викладав місцевий майстер Каленик Васюк. Він закінчив Глинську інструкторську керамічну школу, був знайомий з опішнянськими гончарами, працював на замовлення графа Браницького. Васюк захоплювався модерними формами та розписами посуду у вигляді асиметричних гілок із фантастичними квітами, що вирізнялися гнучкими лініями малюнку та динамічною композицією.
Вплив модерну знайшов специфічне відображення і в різьбленні. В 1911 році Полтавське земство організувало столярну майстерню, де мистецтво обробки дерева вдосконалювали відомі фахівці. Вони виготовляли меблі, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, прикрашали їх рельєфним орнаментом із рослинних та геометричних мотивів, виконаних у техніці тригранно-виїмчастого різьблення.
В заслуженого майстра народної творчості Василя Гарбуза, видатного виконавця плоского різьблення, досконалі орнаментальні композиції органічно поєднувалися з формами предметів. Виразне яскраве відлуння модерну знайшло своє втілення в скульптурних композиціях, що побудовані асиметрично за принципом контрастного співставлення об’ємів, пронизаних експресивними ритмами. Цікавим осередком художнього різьбярства стало також Вижницьке художньо-промислове училище та осередок майстрів деревообробної школи в селі Ясиня Закарпатської області. Вони на початку ХХ століття створюють вироби, форми яких перевантажені різьбленими узорами, інкрустацією з різних матеріалів та фарбуванням. Такий асортимент подобався міським замовникам і туристам, які залюбки купували ці сувеніри. Це стосується робіт яворівських і косівських різьбярів Василя Шкрібляка і Миколи Тимківа. Взагалі в гуцульському різьбярстві знайшли втілення ідеї сецесії, які на місцевому ґрунті мали самобутні стильові ознаки.
Естетичні настанови модерну також позначилися на творчості професійних митців, зокрема Євгена Повстяного із міста Суми та народного художника України Олександра Саєнка з міста Борзна Чернігівської області. Є.Повстяний одержав художню освіту в Строгановському училищі в Москві. В 1918 році в Опішному організував майстерню з виробництва вибійки, тканини з візерунком, який друкують вручну за допомогою різьбленої або наборної дерев’яної дошки. Згодом він відмовився від цих традиційних дощок і застосував трафарет, що дало можливість створювати чудову декоративність малюнку. Є.Повстяний працював також у Решетилівці Полтавської області та у Москві.
О.Саєнко навчався в Українській академії мистецтв у Києві, в майстерні видатного художника Михайла Бойчука (згодом розстріляного енкаведистами), де особливий наголос був на вивченні народного мистецтва та орнаментики. Крім того, на О.Саєнка великий вплив мав Василь Кричевський, який завжди був вірний ідеям і принципам модерну, вважаючи орнамент самостійним виявом декоративно-ужиткового мистецтва. Оригінальним і улюбленим прийомом декорування творів у Саєнка була інкрустація соломкою.
Коли мова зайшла про Василя Кричевського, не можу не згадати чудовий будинок Полтавського губернського земства, автором проекту і художнього оформлення інтер’єру якого він був (1905-1909 роки). Художник запросив до співпраці викладача Миргородської керамічно-художньої промислової школи імені М.Гоголя О.Сластіона та опішнянських гончарів І.Гладиревського і Ф.Чирвенка. Ця споруда – яскравий приклад синтезу різних видів мистецтв, нагадує гетьманський палац, де розкошує українська орнаментика. Із ним перегукувався будинок М.Грушевського по вулиці Паньківській, який зумисне зруйнували муравйовські банди, загарбавши Київ.
Модерн знайшов специфічне вираження в художньому різбленні полтавських майстрів – Василя Гарбуза (Полтава) та Якова Халабудного з села Жуки, де з 1930 року існувала артіль «Спорт і культура». Там працювали їхні учні та послідовники – Голуб, Коваль, Лопатін, Парфенюк, Штих. Саме скульптура приваблювала Я.Халабудного. Він створював оригінальні казкові та анімалістичні композиції. На його пластику справив досить помітний стиль модерн, який особливо відчутний у композиційній ускладненості, побудованій на зіставленні контрастних форм. Це надає творам динамічного звучання, казково-романтичного забарвлення. Цікавим також є прийом доповнення скульптурної пластики традиційним різьбленням.
Загалом Київський музей народно-декоративного мистецтва має досить багату та унікальну збірку творів із знакам стилю модерн. Тому таким цікавим є проект «Відлуння модерну в українському народному та декоративному мистецтві». Тут вперше представлені кераміка, художня вишивка, різьблення, інкрустація, вибійка, декоративний розпис. Ця тема не достатньо глибоко вивчена і викликає особливе зацікавлення у фахівців та шанувальників української національної культури. «У радянські часи в Полтавському краєзнавчому музеї відбулася конференція, присвячена роботі кустарного земства в Опішні, – розповідає кандидат мистецтвознавства Олена Клименко. – Мені не дозволили виступити з такою темою: «Пошуки національного стилю митців початку ХХ століття». Терміну «національний» чиновники від мистецтва дуже боялися. Загалом є два варіанти впливу модерну: національний – це барокова орнаментика, до якої свідомо залучали майстрів, зокрема гончарів. Вони працювали за ескізами і виготовляли для продажу вироби. Але були й твори, позначені впливом європейського модернізму. В експозиції українського музею народно-декоративного мистецтва є симпатична вазочка. Ми звернули увагу на неї, коли робили інвентаризацію. Її автор Гнат Гладиревський. Мистецтвознавці знали про Івана Гладиревського, який співпрацював із Полтавським земством. А хтож такий Гнат? Я ходила по Опішному, збирала матеріали. Мені дали фото, одна жінка сказала, що це її дідусь, який помер під час Голодомору 1933 року. Його роботам притаманні ознаки модерну.
Стосовно європейського варіанта цього стилю – це передусім роботи Федора Чирвенка, де бачимо цікаву мінливість форм. Барокові мотиви є в Остапа Ночовника. Звідки в нього відчуття цього стилю? Здавалося б провінція – село Міські Млини, колись велике козацьке місто поблизу Ворскли, де жителі будували млини. Можливо, О.Ночовник бачив церковне начиння з металу або якісь роботи на виставках? Мабуть, тут ще й велику роль відіграє підсвідоме барокове мислення, яке жило в нашому народові. Чи це «погані земці», як писали в радянські часи, привнесли ці мотиви або ж вони тут були? Модерн прижився в Опішному, бо, мабуть, імпонував народній свідомості. І хоча перші форми, зроблені в цьому стилі, еклектичні, і декор не зовсім пов’язаний з ними, але Опішню ХХ століття не можна уявити без барокових орнаментів. Тоді в 1947-1949 роках вони ще перевантажували, руйнували форму. Однак гончарі подолали цю суперечність між привнесеністю нового стилю «згори» і місцевими традиціями. Ось так сформувався український модерн».

Останнє оновлення (Вівторок, 20 квітня 2010, 13:56)

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити