Помітили помилку...
Виділіть її та натисніть клавіші Shift + Enter і надішліть виправлення


про село - Статті

Ільта, Історія, Більшовик, Баришівський район, Бзів, Веселинівка, Краєзнавство, Лук'янівка, Лукаші, Мала Тарасівка, Масківці, Перемога, Поділля, Рудницьке, Садове, Хмельовик, Ярешки

Ворована могила – козацький маяк

Відомо, що сармати, хозари, половці та інші кочові племена використовували більш ранні некрополі для повторних поховань. Цілком можливо, що й слов’яни ховали на вершинах скіфських курганів своїх воїнів і вождів. У багатьох народних піснях і думах є згадки про поховання в курганах козаків. До речі, у кожного козака на грудях висіла торбина з рідною землею. Якщо смерть знаходила козака на чужині, цією землею йому засипали очі.
Існують легенди про козацьке золото, сховане в курганах.
Із часів Київської Русі кургани використовувались у систему фігурних маяків. Адже нерідко з’являлися в наших краях східні зайди. А суцільних кордонів тоді в нашому розумінні не було. Селяни виходили в поле орати або збирати хліб з рушницею, шаблею або списом. Зайди нападали зненацька, невеликими загонами, тому доводилося важко. Для цього в степу було введено сторожову службу, щоб оповіщати про підхід ворога. Спершу чатували на курганах, потім стали зводити на низ дерев’яну вежу з драбиною. На вежі перебував вартовий, біля якого лежала в’язка сіна чи соломи. В руках він тримав трутень з кресалом або запалену люльку. Внизу стояв кінь. Інколи був напарник, теж з конем. Коли на горизонті з’являвся ворог і сторожа не спала, то відразу підпалювала смолоскип і кіньми втікала до своїх. Дим бачили на другій вежі, і теж запалювали вогнище. А звідти – до третьої вежі. Таким чином, дим і полум’я попереджали по небезпеку,що насувалася. Цікаво: 1723 року військова колегія вирішила вдосконалити цю систему. Було наказано спороджувати на відстані 100-150 саженів (200-300 метрів) один від одного маяки піраміди, варти яких попереджали про небезпеку в разі татарського нападу. Маяки повинні бути: “В вишину по три сажня трехаршинных везде по граничным местам, форпостах, караулах, по большим і малим дорагам,од тех же форпостов лежачих, строили в таком расстоянии, чтоб один маяк от другого горящий был виден ”. Таким чином, звістки про появу ворога швидко доходили до редутів, форпостів, сіл і містечок. Вони негайно починали готуватися до оборони,населення ховалося за стіни укріплення-фортець.

На території Баришівського району кургани ІІІ тис. до н.е. – І тис. н.е. знайдені біля Бзова, Більшовика, Веселинівки, Лукашів, Лукянівки, Малої Тарасівки, Масківців, Перемоги, Поділля, Рудницького, Садового, Хмельовика, Ярешок. Численні знахідки зі скіфських поховань, виявлених біля с.Перемоги, експонуються у Бориспільському історичному музеї. Закрема, це ножі з кістяною ручкою, залізні браслети,залишки жертовної їжі, кістяні і металеві прикраси до браслетів, залізні шпильки, чорнолаковий конфор, бронзові дзеркальця.  У похованні скіфського воїна тут представлено бронзовий наконечник, стріли, залізні ножі та наконечники дротика і списа, витоки (кінцівки), дротики, фрагменти бойового списа.
Із жіночого поховання у вітрині музею представлені бронзовий наконечник стріли, залізний ніж, глиняна посудина, бронзове прясельце, намистини, глиняні прясла, фарба (охра), наконечник дротика і списа, залишки втоків і вудила.

Ми вже згадували про бзівськи кургани, розташовані по обидва боки від траси Київ-Харків, при виїзді із Бзова в напрямку Іванкова. Найбільшим курганом у цій місцевості є Воронова могила. Про її появу збереглися легенди. Одна з них розповідає про несподіваний половецький напад. Налетівши, наче зграя коршунів, вони зруйнували і пограбували селище, забрали коней. Тих, хто чинив опір, порубали на місці і зникли так швидко, як і з’явилися. Не встигли русичі навіть згуртуватись, щоб хоть якось захистити себе і свої помешкання. Тільки гіркі сльози, крик і відчай залишили після себе нападники. А коли влігся тривожний лемент і горе тяжким каменем впало на душу кожному, тоді поселенці, що залишились живими, зібралися на березі річки на спільну раду, вирішувати, як далі жити. Дійшли згоди збудувати навколо селища міцну фортецю, щоб було де сховатися і боронитися від половців. Весь люд зібрався з реманентом біля сріблястої Ільти. І заходилися копати і довбати землю, забивати кілля, закладати латами, щоб земля не осипалась. А коли земляний вал з глибоким ровом охопив поселення, жінки пішли працювати в поле, а чоловіки зайнялися частоколом. Будували входи з усіх сторін. Ціле літо не згасала робота. Коли ж укріплення було завершено, знову зібралися всі до гурту, щоб вожака вибрати. Хтось запропонував кмітливого і сильного Ворона. Натовп поселян дружно погодився. Так народилася легенда про мужнього воїна Ворона. Вперше про нього задали “ Полтавские епархиальные ведомости"  за 1904 рік.
За іншою легендою, це був розбійник Ворок. Коли князь Володимир прийняв християнську віру, Ворон теж долучився до неї. І жив він в укріпленні, обнесеному високим земляним валом, по дорозі між Києвом і Переяславам. Але під час одного з набігів печенігів вбили його.

Ще одна легенда повідомляє, що нападники вбили його дружину Любку, котра вийшла з укріплення на берег річки. Тепер ця річка називається Любка. Інші легенди розповідають про козака Ворона і його дружину Любку.
На думку місцевих краєзнавців, цей курган був насипаний козаками для спостереження. 1977 року його дослідили археологи.
Тепер можна із сумом спостерігати, як курган руйнується внаслідок природніх явищ та господарської діяльності людини. Отже, як бачимо, на прикладі Воронової могили, маяки або фігури (як прозвали їх у народі) козацького телеграфу, що діяв на десятки-сотні кілометрів, були виставлені і в нашій місцевості. Зараз це поле рівне, з вибалками і невеликими долинами. Тож тут видно далеко. Цікаво, що неподалік, в урочищі Нечаївщина на межі Бориспільського і Баришівського районів, справді розміщувалось поселення часів Київської Русі. 1925-го і 1981 року при частковому археологічному дослідженні знайдено багато уламків посуду, шматки овруцького рожевого сланцю (шиферу), з якого виготовляли прясельця, перепалену глину, металевий шлак і бруски, уламок металевого серпа, кістки тварин. Це поселення ХІІ-ХІІІ ст. забезпечувало продуктами давньоруське городище, розміщене на трохи підвищеній місцевості біля однойменного урочища по дорозі з Іванкова на Кучаків.

О.Синиця
член товариства “Просвіта
с. Морозівка

 

Останнє оновлення (Середа, 22 серпня 2012, 13:06)

 

Коментарі  

 
0 #1 niva 22.12.2012 21:36
Интересно, а как козаки курган насыпали?
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити