Помітили помилку...
Виділіть її та натисніть клавіші Shift + Enter і надішліть виправлення


про село - Історична довідка

Найдавніша згадка про село Веселинівка сягає 1620-1647 рр. Село належало до Переяславського повіту. Витяг з документу : «Села и хутора принадлежащие этому государству Войтово, Харково, Любаров, Скопцы и другие. В этих селах есть 200 подданых отбывших послушанство» .

Про «Веселинівське» городище. Городище розташоване на території нинішнього села Веселинівка, за кладовищем, що має місцеву назву Романиха. Воно знаходиться біля сучасної автодороги на село Мирне Бориспільського району, на підвищенні у межиріччі Альти та її притоки Ільтиці. Це типове округле городище діаметром до 60м часу Володимира Мономаха (вік ~ - 910 років), яке найкраще збереглося, як історична пам`ятка такого типу у нашому районі. Воно ще має висоту від 2-х до 3-х метрів по відношенню до існуючого рельєфу. Але частина городища, у тому числі захисний вал (до 30%) зруйновані. Як виявилось, його зруйнували не половці чи монголо-татари, а однин із колишніх сільських голів. Яка у цьому була потреба? Як стверджують сторожили - землю згорнули для дороги, але на думку автора, більше всього потрібно було збільшити земельну ділянку для будівництва житлового будинку, що розташований поруч. За словами очевидців, коли працював бульдозер, із валу вивертали залишки дерев`яної огорожі, якою у свій час городище було загороджене по колу та мало загальну висоту до 5-ти метрів. Його б руйнували і далі, але на заваді стало захоронення радянських воїнів, які останній раз захистили свою землю та землю своїх славних пращурів, чиї кістки лежать поруч із ними, від невдячних нащадків.

Не дивлячись на встановлений знак, що городище є історичною пам’яткою і охороняється Законом, нинішня місцева влада і сільські депутати, теж «не на висоті». Або вони, як кажуть сільські люди – наїжджі, або мають такі зашкарублі душі, для яких історичне минуле села, нічого не варте та в тих душах, нічого не зачіпає. Городище продовжують руйнувати і сьогодні, його постійно розорюють тракторами та на нього заїжджають інші механізми. Невже 25 соток цієї унікальної землі вирішить чиюсь продовольчу чи фінансову проблему ?

Опитування молоді та місцевих жителів свідчить, що більшість із них не знають де те городище, інші щось чули і тільки одиниці можуть вказати на місце його знаходження, ось Вам рівень нашої культури та моралі громади. А хто крім сільської громади збереже цю пам`ятку історії, Держава? У Держави більших справ чимало, особливо сьогодні. Та й таких пам’яток у неї багато, а у громади вона одна. До цього ж не можна сказати, що Веселинівка вимирає, народжуються і ростуть же діти. Які ще кращі приклади потрібні для їх виховання?

І ще декілька слів про Веселинівку. Село має древню історію, яка можливо починається із 6 ст. нашої ери або раніше. Курганний могильник, що був розкопаний при будівництві спортивного залу Веселинівської школи, де виявленні численні поховання – покладення праху покійних за християнським звичаєм без спалювання, представляв колективне компактне кладовище – земляний некрополь. Розміри якого (діаметр) та висота збільшувалися із кількістю поховань, останні (верхні) із яких мали вік до 400 років. На думку автора, такий же некрополь є на кладовищі Романиха. На якому і сьогодні, без підсипання грунту, згідно тієї смутної традиції, проводиться захоронення покійних. На верху цього могильника встановлений древній кам’яний хрест.

Від перерахованих курганних могильників городище знаходиться на віддалі не більше кілометра, що дає право стверджувати про існування двох поселень поруч із укріпленням. Нагадую, що найменша кількість населення, яка могла проживати у тих поселеннях – це 500 чоловік.

Продовження існування могильників у більш пізній час, свідчить, що поселення пережили монголо-татарські погроми та стали основою нинішнього села, що мало древню назву Скопці.

Стосовно 6 ст., за твердженнями місцевих жителів, біля «шкільного» курганного могильника, був ще один курган. Частину підвищення якого використали під земляний тир. При проведенні робіт (без участі археологів) людські кістки, що викопували, дивували місцевих жителів своїми розмірами. Вони значно були більшими, чим у сучасної людини. Покійні були ростом не менше 2-х метрів, а черепи, як порівняв один очевидець, мали розмір із військову каску. Кому могло належати це поховання ? У першу чергу аварам, що проходили через наші території у середині 6 ст., тільки їх літопис фіксує як рослих та кремезних людей. Однозначно, що на цих землях відбувся великий бій між місцевим населенням та аварами, де на підвищенні і були поховані убиті.

Навколишні містечка та села належали, в той час до Переяславського староства Київського воєводства Речі Посполитої. Ще за панування поляків у 1631 році у Баришівці вже був свій священик і відповідно існувала вже церква.[iii] Загальне становище православних на Лівобережжі було не таким скрутним, як на Правобережній Україні, де за віру часто доводилось страждати, часом і до смерті. Численні заворушення і повстання, як козацтва так і народу не давали полякам закріпити своє панування на лівобережній Україні. Після злуки гетьманської України з Московським царством у 1654 році становище православних дещо покращилось, проте з’явились проблеми іншого роду[iv].. Напевно усі церкви, що існували в XVII ст. на території сьогоднішнього Баришівського району належали до Баришівської протопопії (благочиння) Переяславської єпархії, яка в той час складалась із чотирьох протопопій: Переяславської, Баришівської, Бориспільської і Золотоніської…

Історія церков Баришівського району. Домонгольський період
В часи Київської Русі територія Баришівського району входила в склад Переяславського князівства. Межування цього князівства із територіями, на яких панували степові кочівники, на кілька сторіч вперед вирішило значення цього краю, як форпосту усієї Русі на південних її рубежах. Київський князь Володимир Великий зрозумів стратегічне значення Переяславської землі і щоб укріпити підступи до Києва робить висновок: “Це недобре, що так мало міст поблизу Києва”. І почав Володимир ставити міста по Десні, і по Вострі, і по Трубежі, і по Сулі, і по Стугні. Після чого ці міста заселили представники різних слов’янських і навіть тюркських племен.[i] На території Баришівського району археологами виявлено кілька поселень часів Київської Русі, але чи стояли в тих поселеннях церкви невідомо. Щодо літописного Баруча, якого деякі історики ототожнюють з місцем розташування сьогоднішньої Баришівки, то його населення становили торки (тюркське плем’я підкорене русичами), які здебільшого були язичниками. Якщо на території Баришівського району в домонгольський період і існували православні храми, то вони як і інші будівлі були зведені з дерева – матеріалу не досить довговічного, який звісно не міг пережити руйнівної навали монголо-татар. В церковному підпорядкуванні давньоруські поселення на теренах сьогоднішнього Баришівського району належали до Переяславської єпархії, яка була заснована в кінці Х ст..[ii] під польським гнітом. Відродження чи заснування Баришівки почалося в XVI ст., зводилось це містечко козаками та селянами з Правобережжя, також в цей час постають такі села, як Гостролуччя, Скопці (Веселинівка), Лехнівка, Війтівці (Поділля), Селище, а з XVII ст. відомі майже всі сьогоднішні села району і звичайно місто Березань, перша згадка про яке припадає на 1616 рік.

[i] Толочко П. Київська Русь. – К.: Абрис. 1996. – стор. 68 [ii] Коринный Н.Н. Переяславская земля Х – первая половина ХІІІ века. К.: Наукова думка. 1992. – стор. 98 [iii] Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение. Полтава, 1914. – стор. 200 [iv] За “Андрусівським перемир’ям” 1667 р..

 

Є декілька версій, на сьогоднішній день, про походження села Скопці, одна з них викладена Лідією Дяченко в газеті «Зеркало Недели» №9 (537)  12-18 березня 2005 року "Тіні предків зникають централізовано".

 

Джерела до історії київського землеволодіння
та рукописна карта Київщини 40-х років ХVІІ ст.

Історичні згадки про село Скопці (Веселинівку)
в довідниках

Олександр Євдокименко.
Найдавніша історія Баришівщини або Потрубіжжя

Олександр Євдокименко.
Розвідка в історичне минуле селища Баришівка

 

Останнє оновлення (Четвер, 17 січня 2013, 17:55)

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити