Помітили помилку...
Виділіть її та натисніть клавіші Shift + Enter і надішліть виправлення


про село - Історична довідка

НАШ БІЛЬ, НАША ПАМ’ЯТЬ

Полум'я Другої світової війни, складовою частиною якої була Велика Вітчизняна війна радянського народу проти німецько-фашистських загарбників, палахкотіло цілих шість років. У вир війни було втягнуто 61 державу. Битви йшли на території 40 країн Європи, Азії та Африки, на неосяжних морських і океанських просторах. Армії воюючих сторін нараховували понад 110 мільйонів чоловік. Війна забрала більше 50 мільйонів життів. Пам'ять про ці жертви, про ратний і трудовий подвиг народу зобов'язує всіх нас, нині сущих, пройнятися усвідомленням того, що коли б не було спільної Перемоги над фашизмом, покоління, що прийшли в життя після війни, взагалі б не народилися, і не було б не лише України як суверенної держави, а й української нації. Доля була прихильною до тих, кому пощастило вийти живим з воєнної хуртовини. Але цей дарунок долі зобов'язує віддати належне тим, хто не повернувся з війни або помер від ран вже після її закінчення. Наш громадянський обов'язок — увічнити пам'ять усіх полеглих, зберегти всі пам’ятки та воєнно-історичні реліквії. У літопис Великої Перемоги навічно вписані імена тисяч і тисяч славних синів і дочок України. Воювали вони на різних фронтах, виборюючи Перемогу– одну на всіх. Багато хто загинув під час визволення нашої рідної української землі. Сьогодні поруч з нами незримо присутні захисники і визволителі України, поховані у 28 тисячах братських могил на її території. Присутні полеглі, чиї імена загубилися у кривавій круговерті боїв, відступів та оточень, проривів та котлів, у гестапівських катівнях і концтаборах, на трагічних і скорботних біженських шляхах…. Хто поліг за Дніпро, за Україну повинен справді жити у віках. Жити в наших помислах і справах в нашій генетичній пам'яті Перемогу здобули ті, хто зараз є старшим поколінням. Ветеранські лави рідшають з кожним роком. Всіляка турбота про них, постійна увага до рятівників Вітчизни та світової цивілізації— святий обов'язок і справа честі держави, суспільства загалом і кожного громадянина зокрема.

КИЕВСКАЯ СТРАТЕГИЧЕСКАЯ ОБОРОНИТЕЛЬНАЯ ОПЕРАЦИЯ

7 июля - 26 сентября 1941 г.

Проводилась войсками Юго-Западного фронта и частью сил Пинской военной флотилии. В ходе боевых действий дополнительно были введены 21-я армия Центрального фронта, 6-я и 12-я армии Южного фронта, 37-я, 38-я и 40-я армии, вновь созданные в составе Юго-Западного фронта. Всего 28 дивизий и 4 бригады. В рамках данной операции проведены: Коростеньская фронтовая оборонитель-ная операция, оборонительная операция на подступах к Киеву, Уманская и Киевско-Прилукская фронтовые оборони-тельные операции. Продолжительность - в течение 82 суток. Ширина фронта боевых действий - 300 км. Глубина отхода советских войск - 600 км.

Состав Юго-Западного фронта:

22 июня 1941г Киевский Особый Военный Округ становился Юго-Западным фронтом. Командующий фронтом генерал-полковник М.П. Кирпонос член Военного совета М.А.Бурмистенко начальник штаба генерал-майор М.П.Пуркаев (В.И. Тупиков) начальник оперативного отдела И.Х. Баграмян.

Фронт состоял из: 5,6,12,26 Армий 6,8,13,15,17, 27,31,36,37,49,55 Стрелковых корпусов 4,8,9,15,16,19,22,24 Мехкорпусов 5 Кавалерийского корпуса, 10ти авиадивизий и 2х дивизий ПВО.

Боевой состав, численность войск и людские потери

Наименование объединений и сроки их участия в операции

Боевой состав и численность войск к началу операции

Людские потери в операции (чел.)

Количество соединений

Численность

Безвозвратные

Санитарные

Всего

Среднесуточные

Юго-Западный фронт (весь период)

сд - 26, кд - 1, мд-4, тд - 13, вдбр - 6, УР - 12

627000

531471

54127

585598

7141

37 Армия сформирована 8 августа 1941 года на Юго-Западном фронте на базе Киевского укрепрайона и резервов Ставки ВГК. Первоначально в неё входили 147-я, 171-я, 175-я, 206-я, 284-я и 295-я стрелковые дивизии, Киевский УР, ряд артиллерийских и других соединений и частей. Занимала оборону на рубеже Святильное, западнее Киева и далее по левому берегу Днепра до Жеребятина. Участвовала в Киевской оборонительной операции. После выхода части войск армии из окружения в конце сентября 1941 года была расформирована. Командующий: А. А. Власов (23.07.1941 - 5.09.1941), генерал-майор.

Положение окруженных войск было очень тяжелым. 37-я армия, глубоко выдвинутая на запад и охваченная врагом с трех сторон, продолжала удерживать в районе Киева плацдарм радиусом примерно 25 километров. Далее фронт шел по Днепру до Черкасс, в 60 километрах южнее города повертывал на север на Лубны, проходил западнее Лохвицы, через Прилуки, затем, изгибаясь несколько к северу, возвращался к Яготину (90 километров восточнее Киева) и выходил на Днепр в 30 километрах севернее Киева. 26-я армия, растянутая вдоль Днепра, была настолько ослаблена, что с большим трудом удерживала свой фронт обороны. 5-я и 21-я армии, также понесшие большие потери, были дезорганизованы и в значительной мере утратили боеспособность.
Значна частина військовозобов’язаних була мобілізована до лав Червоної Армії, кваліфікована робоча си-ла разом з обладнанням була вивезена на схід, частина населення (біженці) пішла разом з відступаючими військами.

Глава III. ВОЕННАЯ ЛИТЕРАТУРА - Мемуары - Горб М. Г. Страну заслоняя собой . …. Нас не сломили . К сожалению, показания пленных обозников, пугавших нас котлом, полностью подтвердились. 15 сентября 1941 года выходом танковых соединений немцев в глубокий тыл советских войск, в район Ромны, Лохвица, Лубны, завершилось окружение соединений Юго-Западного фронта….Положение было исключительно тяжелым. В особенно трудных условиях оказалась 37-я армия, оборонявшая непосредственно Киев. К этому времени враг успел охватить ее с трех сторон, создав, таким образом, условия для отсечения от остальных сил фронта. Как потом стало известно, поздно ночью 17 сентября командующий Юго-Западным фронтом генерал М. П. Кирпонос отдал приказ всем армиям на выход из окружения. Однако наша 37-я армия, не имевшая связи со штабом фронта, этого приказа не получила. Она продолжала вести упорную борьбу за Киев. Лишь 19 сентября 1941 года ее части оставили столицу Украины и начали пробиваться из окружения на восток. К исходу этого дня меня вызвали в штаб полка, где кроме Киясбекова находился также начальник штаба дивизии. В его присутствии батальону была поставлена задача: действуя в авангарде дивизии, выдвинуться на автомашинах по маршруту Бровары — Борисполь, захватить участок местности на восточном берегу реки Трубеж, юго-западнее станции Березань, и удерживать его до подхода главных сил дивизии. [66] С наступлением темноты батальон снялся с позиций, погрузился на автомашины, собранные со всех частей дивизии, и двинулся в путь. К рассвету без каких-либо помех мы вышли в район Борисполя (30 км юго-восточнее Киева). Здесь как раз и увидели мы то, чего нельзя вспоминать без волнения и горечи. По шоссе Киев — Харьков, по полям правее и левее шоссе нескончаемой массой двигались машины, конные обозы, люди в гражданской и военной одежде. Вся эта лавина медленно, с заторами и пробками двигалась, очевидно, не зная куда. Забегая далеко вперед, скажу, что тяжелую картину отступающих из-под Киева войск Юго-Западного фронта фашисты сняли с самолетов на кинопленку. Вечером 20 сентября наш сводный отряд численностью около 1000 человек вместе с несколькими другими такими же отрядами получил задачу наступать в направлении Скопцы, Барышевка. Из тяжелого оружия в отряде было только два станковых пулемета и три миномета нашего батальона. Командовать этой огневой группой было поручено мне. Таким [69] образом, почти все бойцы батальона остались в моем подчинении. Уже в сумерках заняли исходное положение для атаки южнее села Скопцы. Обнаружив нас, противник открыл слабый огонь из стрелкового оружия. Завязалась перестрелка. Прозвучала команда: «Приготовиться к атаке!» Вначале мы открыли огонь по врагу из минометов и пулеметов. А потом поднялись в атаку и наши отряды. Шли очень скученно, по существу, двумя колоннами — одна через село, другая — в обход. Эту отчаянную и, я бы сказал, героическую атаку возглавил генерал П. Д. Артеменко. Когда в темноте с криками «ура!» ринулись на врага, он открыл огонь из автоматов и пулеметов. Мрак ночи прорезали трассирующие пули. За время войны мне еще не доводилось видеть такой высокой плотности огня, ружейного и пулеметного. Трудно сказать, сколько времени длился бой в Скопцах и на его окраинах. Наконец мы оказались в поле севернее села. Из 1-го батальона со мной осталось только четверо. Я так и не понял, почему наш и другие отряды с таким упорством и жертвами атаковали Скопцы, а не обошли село стороной? Ведь у гитлеровцев не было еще в этом районе сплошного кольца окружения. Видимо, в наспех созданных отрядах плохо обстояло дело с разведкой. Остатки отрядов, штурмовавших Скопцы, отдельными группами устремились на север и на северо-восток. Бежали по полю, которое фашисты все время освещали ракетами и простреливали из пулеметов. Но мы, не обращая больше на это внимания, упорно двигались на север. За ночь отмахали километров десять и к рассвету 21 сентября вышли к реке Трубеж южнее Березани. Здесь мы увидели следы недавнего жестокого боя — множество трупов как наших, так и немецких солдат, сотни подбитых, обгоревших машин, орудий, повозок. Сохранились навсегда в памяти названия сел Киевщины, в районе которых пришлось пережить эти тяжелые дни, — Скопцы, Барышевка, Березань, Борщев, Пристромы, Гайшин и другие.

Ось тільки одна із трагічних сторінок подвигу радянського народу , на прикладі села Скопці, складена за оповіданнями місцевих жителів та очевидців і учасників тих часів:

Травень 1975 рік. Із згадок вчителя української мови та літаретури Веселинівської середньої школи Бухало Пріськи Іонівни.

18 вересня 1941 року біля 14.00 у село (Скопці) Веселинівка увійшла німецька розвідка , а за нею і військова частина німецької армії. Цього ж дня приблизно о 22.00 вечора, загонами Червоної Армії німецькі окупанти з боєм були вибиті з села. 19 вересня 1941 року приблизно о 10.00 ранку , під тиском фашистських солдатів , з боєм , загони Червоної Армії змушені були залиши село і населений пункт с.Скопці знаходився окупованим німцями до 20 вересня 1941 року . Після 19.00 німецькі формування були вибиті з села і село перейшло до рук бійців Червоної Армії і утримувалось до 10.00 ранку 21 вересня 1941 року. О 10.00 ранку, після тяжкого бою змушені були відступити а німецькі частини знову увійшли в село і протримались до 18.00 вечора. Після 18.00 цього ж числа , після стрімкого бою , загонами Червоної Армії німці були вибиті з села. 22 вересня 1941 року приблизно о 12.00 дня село знову перейшло в руки німецьких окупантів. О 17.00 цього ж дня, після контратаки залишками бійців регулярних частин Червоної Армій німецькі частини залишили село. 23 вересня 1941 року приблизно в середині дня німецькі війська прорвались в с. (Скопці) Веселиновку , бій продовжувався до 20.00 вечора , після чого німецькі частини відступили. 24 вересня 1941 року приблизно о 14.00 залишки регулярних частин Червоної Армії змушені були залиши село . Катастрофа Юго-Западного фронта в сентябре 1941 года чуть было не стала фатальной для РККА. Окружение и гибель армий, составлявших основу фронта, привело к образованию огромной дыры на Советско-Германском фронте, которую "заткнули" с превеликим трудом путем ослабления других участков фронта. Безвозвратные потери личного состава Красной Армии в Киевской Стратегической Оборонительной операции с 7 июля по 26 сентября 1941 года составили 616304 человека. Они включали в себя погибших и попавших в плен. Какая то часть разбрелась по лесам и ушла в партизаны. Если учесть, что соотношение погибших к раненым обычно берется 1:3, и, зная т.н. санитарные потери РККА за тот же период в 84240 человек, то можно предположить примерное число погибших около 30000 человек, а попавших в плен примерно 550000-580000 человек. 24 вересня 1941 року приблизно о 14.00 село було окуповано німецько-фашистськими загарбниками. Але ще протягом двох місяців , на околицях села лунали постріли радянських солдатів , які потрапили в оточення і до посліднього подиху виконували свій громадський обов’язок – захищали Батьківщину , свою рідну землю .

26 вересня битва закінчилася. В німецькому зведенні мовилося про 665 тис. полонених, захопленні 3718 знарядь і 884 танків. За іншими даними полонених і убитих було дещо менше. Командуючий фронтом Кирпонос разом з начальником штабу Тупиковим і членом Військової поради Бурмістенко загинули в останніх боях. В період окупації ( вересень 1941 – вересень 1943 рр. )17 грудня 1941 року в селі було розстріляно німецькими фашистами 11 активістів села. Спалено 134 селянські хати , 37 сараїв, клунь - 4. Колгосп сильно постраждав. Значна частина, більше 300 військовозобов’язаних були мобілізовані до лав Червоної Армії, Під час відступу радянської армії трактори та машини були забрані для потреб діючої армії, худоба була частково відведена на схід. Значно зменшилася чисельність населення. Але колгосп, як форму госпо-дарювання німецько – фашистські загарбники зберегли, з метою забезпечення потреб вермахту зерном та продовольством.

Встановивши окупаційний режим, гітлерівські окупанти вивезли частину працездатного населення у якості остарбайтерів до Німеччини та її сателітів.

КИЕВСКАЯ НАСТУПАТЕЛЬНАЯ ОПЕРАЦИЯ 1943 ГОДА

22 вересня 1943 року , ранком регулярні частини Червоної Армії ввійшли в село Скопці , німецькі війська залишили село практично без бою.

Операция войск 1-го Украинского фронта, проведенная 3 - 13 ноября с целью разгрома группировки немецко-фашистских войск в районе Киева и освобождение столицы Украины. Войска 1-го Украинского фронта (13-я, 60-я, 38-я, 40-я, 27-я, 47-я А, 3-я гвард. ТА, 2-я ВА; ген. армии Н. Ф. Ватутин), захватив в конце сентября 1943 г. плацдармы на правом берегу Днепра севернее и южнее Киева, дважды (с 12 по 15 и с 21 по 23 октября) предпринимали наступление с целью освободить Киев. Главный удар наносился с южного, Букринского плацдарма, вспомогательный - с северного, Лютежского плацдарма. Обе операции, однако, не получили развития, т. к. противник сосредоточил против Букринского плацдарма крупные силы (10 дивизий, в т. ч. 5 танковых и моторизов.) и создал прочную оборону. 24 октября Ставка ВГК приказала основные усилия фронта перенести на Лютежский плацдарм. Сюда с Букринского плацдарма были скрытно переброшены 3-я гвар. танковая армия, 23-й стрелковый корпус (из 47-й А, которая выводилась в резерв Ставки), 7-й артиллерийский корпус прорыва и другие соединения и части. Они дважды переправились через Днепр и в условиях осенней распутицы совершили сложный марш вблизи линии фронта. Благодаря принятым мерам противник не обнаружил перегруппировки советских войск. Нанесение удара в обход Киева с запада возлагалось на войска 38-й армии, 3-й гвард. танковой армии, 5-го гвард. танкового корпуса и 1-го гвард. кавалерийского корпуса. Севернее Лютежского плацдарма удар на юго-запад наносила 60-я армия. С Букринского плацдарма должны были наступать войска 40-й и 27-й армий. Поддержку сухопутных войск с воздуха осуществляла авиация 2-й ВА.

З поверненням Радянської Армії відбуваються наступні зміни: відновлюється радянський адміністративний та політичний режим, відбудовується зруйноване господарство, проводиться тотальна мобілізація чоловічого населення до лав Радянської Армії, в боях за звільнення міст і сіл України в основному використовуються солдати, які ще недавно знаходилися в окупації, без належної виучки та погано озброєні, на повну потужність працює репресивна машина по виявленню людей, які співпрацювали з німецьким окупаційним режимом, повертаються на рідну землю солдати та офіцери демобілізовані з лав збройних сил, які завершили боротьбу проти фашистських окупантів.

Починається новий етап в відродженні села.

ВІЙНА ТРИВАТИМЕ, ДОПОКИ МИ НЕ ПОХОВАЄМО З УСІМА ПОЧЕСТЯМИ ОСТАННЬОГО ЗАГИБЛОГО СОЛДАТА

Книга Пам'яті
Меморіальний
список
загиблих
с.Веселинівка


Останнє оновлення (П'ятниця, 07 травня 2010, 13:30)

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити