Помітили помилку...
Виділіть її та натисніть клавіші Shift + Enter і надішліть виправлення


Страшні часи ГОЛОДОМОРУ

про село - Історична довідка

Страшний, невблаганний голод оселився в Україні 1932 року. В кожному селі, кожному дворі, кожній хаті. І не було куди сховатися - він знаходив скрізь. В кожному закутку штрикав підлогу, грунт, аби не пропустити повз очі ані зернини, ані крихти. Він ретельно вимітав усе, залишаючи хлібороба без надії. Смерть ходила від хати до хати. Смерть збирала свій чорний врожай. Зайшовши раз, вона поверталася знову. В багатьох хатах менш, як за рік вона побувала до десятка разів! Танули українські родини, як віск. Танули українські села, танула Україна... Так відійшло у вічність близько 10 мільйонів жертв. А ті, що лишилися, були ледь притомні від голоду. Не було чути пісень. Змовкли веселі подвір'я. Не чути дитячого сміху. На що перетворив ворог нашу оселю? Люди не люди, кістляві примари. Без почуттів, без ідеалів, без потреб - лише страшне відчуття голоду. Безмежна ненавість до цінностей української, хліборобської родини керувала катами. У них ніхто не отримав прощення - ані жінка, ані дитина, ані малесеньке дитятко. Страшний вирок було виконано. Моторошне відчуття голоду закарбувалося в пам'яті кожного живого. Інші упокорилися у вічному сні. «В ті роки мої батьки після переїзду із Західної України жили на Київщині. Це Баришівський район с. Веселинівка (60 км від міста Київ). В сім’ї було нас п’ятеро. Мали якусь десятину землі, на ній і господарювали. Батько ще й підзаробляв столяркою, його цінували як хорошого майстра. Отож мали свій хліб, було щось і до хліба. Подібно до нас жили більшість односельчан.
Почалося зубожіння села з колективізації. Голодні роки для нашої сім’ї почалися великим горем – померла мати. Тільки дякуючи турботам про осиротілих дітей материної сестри Феодосії, та працьовитого батька, ми не пропали ще до голоду.
Восени 1932 року вивезли увесь урожай, вирощений артіллю. А потім взялися до селян. По селу ходили бригади активістів і забирали все, навіть заховані з насінням торбинки і клуночки. Пам’ятаю, як у двір заходило кілька чоловік, у руках довгі жердини із залізними наконечниками, і протикали ними все довкола – в хліві, в хаті, на печі, в постелях. Підбирали усе до чиста, вантажили на підводи і вивозили. Батькові дивом вдалося врятувати два мішки зерна. Сховані вони були у проміжку між великою материною скринею і стіною, накриті дошками, а зверху ще й одягом. Вже в ту пору з села почали тікати люди, старалися виїхати до Росії. Багатьох з дороги завертали. Тоді не пускали поїхати навіть у місто.
Найгірше чекало нас узимку. З голоду люди стали пухнути та вмирати. Були настільки знесилені, що не могли викопати яму на кладовищі, щоб поховати покійника . Вже потім батько казав, що голод забрав із села більше 150-ти чоловік , багато серед померлих було дітей.
Відтоді я дізналася, що означає слово “мука”. Доводилося дитячими руками крутити тяжкі кам’яні жорна, перемелювати полову, донеї додавати трішечки борошна і пекти з них чорні паляниці. З лободи і кропиви, з всілякого коріння варили юшку, яку називали баландою.
Корова була нашим порятунком. Хтозна якою ціною батькові вдалося її вберегти.
Трохи легше стало навесні, коли блиснуло сонце, з’явилась молода кропива, щавель, лобода та інше зілля. Але люди були без надії на власний урожай, бо городи не мали чим засадити. Тому й вимушені були йти на роботу в артіль. А тут вмирали коні, худоба. Тітка розповідала, що люди підбирали падаль і їли її. Весною колгоспне поле засіяли.
Пригадую, як старший брат Ігор, коли вже стала наливатися і колоситися пшениця, ходив потайки красти колоски, а ми вже вдома з сестрою виколупували зернята, товкли у ступі і з тієї каші варили баланду. Так мучилися до осені. Тітка ходила на роботу в колгосп і за кожен відроблений трудодень видавали по 200 грамів зерна. Відчуття голоду мучило ще довго, на хліб дивилися, як на щось святе.
Пережите в пам’яті і душі зосталося важким тягарем і болем. Напевно принизливішого і гнітючішого за голод для людини відчуття не має.
(Спогади записано 2007 року.
ЛИТВИНЕНКО Ольга Семенівна (нині жителька м. Шумськ))

Спогади сестер Мироненко Софії Іванівни та Ганни Іванівни.
«В зловісному 1932 році ще була дитиною, - говорить Софія Іванівна, - але голод добре пам'ятаю. Малою сиджу на печі нетопленій, а в хату завалила ціла бригада, чоловік 15. Були у нас такі Мелешки, які найбільше ходили по дворах, та залізними прутами штрикали скрізь, забирали все до градинки, що в хаті находили. Навіть забрали ту торбинку квасолі, яку мати встигла сховати під мене. Сиджу плачу, а вони витягли і кинули на воза.
- У нас в селі, - говорить Ганна Іванівна, - був такий чоловік Бейко Пилип Семенович, в якого було багато дітей, то він, щоб вижити, скотину, яка в людей дохла, вночі ходив відкопував, приносив додому і жінка варила дітям холодець. Нас в сім'ї було шестеро, троє померло з голоду, а ми з Софією вижили тільки через те, що були створені патронати при колгоспах, куди забирали дітей, в яких батьки померли з голоду.»

За вцілілими архівними даними встановлено вересень - грудень 1933 року 173 записи. Зі слів очевидців голодомору: Куделі Д.І., Буряка С.П., Васильки Я.Г., Бойка, М.М., Пешка А.В., ЦарекаФ.І., ЖивотенюкаН.В. Дкаченкам.Г., БобровникаН.І. - назвали цифру - понад півтисячі померлих.
Мартиролог укладений на підставі архівних даних (ДАКО, ф-5634, оп. 1, спр. 129). В мартиролозі мовою документа вказано послідовно: прізвище, ім'я та по батькові померлого, рід занять або соціальний стан, дата смерті, вік, причина смерті за офіційними даними та № лікарської довідки. Записи розміщено в тому ж порядку, що й у книзі реєстрації смертей.

Горечко Іван Петрович
Бейко Уляна Димідівна
Пасько Якилина Семенівна
Карунка Марія Василівна
Василенко Галина Федорівна - дитина
Ярмак Ганна Петровна
Бухало Марія Бенедиктівна
Сотничок Яков Трохимович
Перевозчик Володимир Олександрович
Старун Яков Лукич
Мироненко Василь Тимофійович
Василяка Параска Мусіївна
Мед Іван Якович
Пічка Дмитро Антонович
Антонечко Лукина Филонівна
Шамшур Лукера Федорівна
Плескач Параска Григорівна
Кулик Марія Андріївна - дитина
Буряк Наталка Сергіївна - дитина
Шовть Олександра Федорівна
Ярмак Антон Антонович
Орнацька Олександра Андріївна - дитина
Братченко Олександра Іванівна - дитина
Шум Оришка Павлівна
Мироненко Василь Степанович
Мироненко Ольга Іванівна - дитина
Криворот Дуня Михайлівна
Шейко Марія Ничипорівна
Федорченко Олексій Филонович .
Савійсько Петро Якимович
Пріянич Опанас Сидорович
Антонечко Іван Ігнатович
Свтушенко Олексій Йосипович
Федорченко Іван Федорович
Ємець Олександр Іванович -дитина
Буряк Марко Андрійович
Собачко Іван Степанович - дитина
Кондратенко Іван Миколайович - дитина
Сотничок Олександра Мирославівна - дитина
Мишко Макар Павлович
Царенко Ганна Марківна - дитина
Прияпич Ганна Герасимівна
Щур Арсеній Данилович
Кондратенко Олександра Устинівна - дитина
Бояско Олена Семенівна — дитина
Дериболот Митрофан Иовлимович
Дуденко Петро Семенович - дитина
Бойко Олексій Тимофійович - дитина
Савійсько Петро Антонович
Дирода Катерина Ігорівна - дитина
Дериболот Марія Паклівна - дитина
Шейко Федір Гаврилович - дитина
Василенко Павло Йосипович
Лиховит Михайло Матіянович - дитина
Мироненко Микита Степанович - дитина
Шелудько Федора Семенівна - дитина
Ткаченко Тихон Павлович
Шейка Сергій Захарович - дитина
Василенко Синкліта Ничипорівна
Федорченко Іван Сергійович
Куделя Петро Іванович - дитина
Царенко Мрусій Максимович
Федорченко Векла Григорівна
Бойко Гордій Степанович
Бориско Катерина Семенівна - дитина
Богдан Микола Сергійович
Федорченко Іван Сергійович - дитина
Куделя Харитина Макарівна
Богдан Явдоха Миколаївна
Прікнич Володимир Миколайович - дитина
Клименко Федось Іванович - дитина
Мишко Іван Макарович

 

 

 

Останнє оновлення (Вівторок, 28 грудня 2010, 21:15)

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити