Помітили помилку...
Виділіть її та натисніть клавіші Shift + Enter і надішліть виправлення


Запитання про сім’ю та виховання дітей

Духовність - ЦЕРКВА – ШЛЯХ ДО НЕБА

Що говорить Біблія про те, якими мають бути хороші батьки?

Запитання: Що говорить Біблія про те, якими мають бути хороші батьки?

Відповідь: Виховання дітей може бути важким і досить проблематичним, але, з іншого боку, – це найбільш варта і корисна справа, яку ми можемо здійснити у своєму житті. У Господа є свої приписи щодо того, як слід виховувати дітей, щоб виростити праведних людей.

Перш за все, ми повинні навчити своїх дітей істинам Божого Слова. Будучи прикладом безумовного виконання Божих приписів, з Його допомогою ми маємо слідувати наступним віршам стосовно Господніх заповідей: «І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Повторення Закону 6:7-9). Дотримуючись вищесказаного, ми зможемо пояснити нашим дітям, що в поклонінні Господу не слід обмежуватися недільними службами або вечірніми молитвами – воно має бути постійним і незмінним.

Окрім того, діти навчаються через наслідування – завдяки спостереженню за нами, дорослими, вони отримують значний досвід. Ось чому ми повинні бути настільки обережними у всіх своїх діях. Перш за все, ми маємо усвідомити свою роль у цьому житті. Подружжя повинно поважати і служити один одному (Ефесянам 5:21).

Водночас, Бог є авторитетом, якому необхідно коритися для підтримування порядку і рівноваги. Перше послання до Коринтян 11:3 говорить: «Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова – Христос, а жінці голова – чоловік, голова ж Христові – Бог». Ми знаємо, що Христос не є підлеглим Господу, а дружина – не підлегла чоловіку. Але, все-таки, Господь визнає, що без покори якому-небудь авторитету порядку не буде. Обов’язком чоловіка як глави сім’ї є любов до своєї дружини, як до самого себе, така ж жертовна і безкорисна, як і любов Христа до Церкви (Ефесянам 5:25-29). У відповідь на любляче керівництво, дружині буде зовсім нескладно слухатися свого чоловіка (Ефесянам 5:24; Колосянам 3:18). Дружина повинна любити свого чоловіка і дітей, бути невинною і чистою, а також слідкувати за домом (Титу 2:4-5). Жінки, за своєю природою, краще справляються з вихованням, адже саме вони були створені, щоб турбуватися про своїх нащадків.

Дисципліна і направлення – основні моменти процесу виховання. У Приповістях 13:24 сказано наступне: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання». Діти, які росли у повній відсутності дисципліни, почувають себе небажаними і недостойними. Їм бракує цілеспрямованості та самоконтролю, і, виростаючи, вони починають виявляти спротив будь-якому вищому авторитету, включаючи Господа.

«Картай свого сина, коли є надія навчити, та забити його – не піднось свою душу» (Приповісті 19:18). Дисципліна повинна бути збалансована любов’ю, в іншому випадку дитина виросте ображеною, подавленою, непослушною (Колосянам 3:21). Бог визнає, що покарання болісне (Євреям 12:11), але це робиться з любов’ю і на користь дитині. «А батьки, – не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесянам 6:4).

Дуже важливо ще змалку залучати дітей у церковну сім’ю і служіння. Регулярне відвідування церкви, що слідує Біблії (Євреям 12:11), дозволить їм побачити, як ви досліджуєте Боже Слово, і робити це разом з вами. Обговорюйте з ними оточуючий вас світ – і вони побачать його, навчайте їх великій славі Господній через призму повсякденного життя. «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Приповісті 22:6).

Запитання: Що говорить Біблія про батька-християнина?

Відповідь:
Найголовніша заповідь Святого Письма звучить: «І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!» (Повторення Закону 6:5). Повернувшись назад, до другого вірша, ми знаходимо наступне: «Щоб ти боявся Господа, Бога свого, щоб пильнувати всіх постанов Його, що я наказую тобі, ти й син твій, та син твого сина по всі дні життя твого, і щоб були довгі твої дні». Подальші вірші, шостий і сьомий говорять: «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш».

Історії єврейських батьків, описані в Біблії, свідчать, що вони були старанними у навчанні своїх дітей шляхам і словам Господа, щоб ті могли духовно розвиватись і здобувати благополуччя. Батько, який дотримувався приписів Святого Письма, чинив саме так. Основна цінність вищезгаданого тексту полягає в тому, щоб вирощувати своїх дітей у навчанні і настановах Господніх – це є батьківським обов’язком. Наші роздуми приводять до книги Приповістей 22:6-11, з основною думкою, що міститься у вірші 6: «Привчай юнака до дорого його, і він, як постаріється, не уступиться з неї». Даний вірш має на увазі перші напутні поради, дані батьками своїм дітям, тобто раннє виховання. Напучення призначене, щоб відкрити дитині образ життя, якому їй потрібно слідувати. Дуже важливо починати виховання дитини саме таким чином, адже навіть дерево росте туди, куди його нахилили ще пагінцем.

Новий Заповіт дає нам чітку картину Господніх рекомендацій батькові щодо того, як слід виховувати дітей. В Ефесянам 6:4 записаний підсумок вказівок батькам, в особі батька, даний в негативному і позитивному аспектах. «А батьки, – не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!». Тут описані обов’язки батька стосовно виховання дітей. Негативний аспект цього тексту стосується того, що батько не повинен підтримувати розвиток поганих нахилів своїх дітей жорстокістю, несправедливістю, необ’єктивністю чи зловживанням своїм авторитетом. Неправильне поводження з дитиною буде тільки сприяти розвитку недобрих нахилів у серці дитини. Позитивний же аспект полягає у ґрунтовному вихованні, а саме в навчанні, вирощуванні дітей, розвитку в них бажання керуватися Божими вказівками та настановами. В цьому і полягає процес виховання та навчання дитини. Слово «напучення» несе ідею конструктивного нагадування дитині про провину й обов’язки, у відповідності до її віку та розуміння.

Діти не повинні рости без опіки й контролю. Їх слід навчати, дисциплінувати і наставляти, щоб дати їм знання, допомогти їм розвивати самоконтроль і послух. Увесь цей процес виховання повинен бути оснований на духовному та християнському (в істинному розумінні цього слова) фундаменті. Це і є навчання і наставляння Господнє, що є єдиним успішним способом виховання. Будь-які інші методи можуть призвести до плачевного результату. Адже моральний і духовний аспект нашого єства важливий настільки, наскільки й інтелектуальний. Таким чином, духовність так само необхідна для розвитку розуму, як і знання. У Приповістях 1:7 говориться: «Страх Господній – початок премудрості».

При такому вихованні батько-християнин стає справжнім інструментом у Божих руках. Християнство є єдиною істинною релігією, а Бог у Христі – єдиним істинним Богом, відповідно, єдиним можливим способом дієвого виховання є навчання і наставляння Господнє. Весь процес навчання повинен вестися під Божественним керівництвом і відповідати Його приписам, щоб Його авторитет мав постійний та безпосередній вплив на розум, серце й совість дитини. Батько ніколи не повинен робити себе найвищим авторитетом у визначенні істини й обов’язку. Тільки відводячи Богові місце учителя і керівника, будуючи на Його авторитеті віру та послух, можна досягти успішного виховання.

Вказівки Святого Письма батькам є Божественними ідеалами. Хоча деколи ми прагнемо привести ці ідеали до нашого, людського рівня розуміння й досвіду. Будучи батьком трьох синів, я бачу, наскільки я далекий від втілення цих біблійних ідеалів. Тим не менше, це не викликає у мене сумнівів у правдивості Біблії, її істин і мудрості, щоб казати, що «Біблія не допомогла».

Дозвольте підвести підсумок вищесказаному. Слово «дратувати» означає сердити, обурювати, гнівити, провокувати тощо. Це робиться в неправильному дусі і неправильними методами, тобто суворістю, безпідставністю, жорстокістю, різкістю, жорсткими вимогами, непотрібними обмеженнями й егоїстичним використанням авторитету. Таке роздратування дитини призведе до її протилежної реакції, знищить прив’язаність до батьків, перекреслить прагнення до побожності і дасть зрозуміти, що вона не в стані задовольнити своїх батьків (я знаю – сам відчув це, і чинив так). Мудрий батько (як би я хотів бути таким свого часу) прагне зробити послух бажаним і досяжним за допомогою любові та м’якості. Батьки не повинні бути деспотами.

Мартін Лютер казав: «Тримайте яблуко біля різки, щоб дати дитині, коли вона в чомусь досягає успіху». Загальне виховання слід здійснювати з обережною турботою, постійним навчанням і безперестанною молитвою. Переконання, виховання і повчання в Божому Слові, яке дає як засудження, так і підтримку, коли необхідно, і є навчанням і наставлянням у Господі. Ця вказівка походить від Господа, вивчається у школі християнського досвіду і виконується батьками (батьком). Християнське виховання повинне допомогти дитині вирости у повазі до Бога і батьківського авторитету, у знанні християнських цінностей і звичок самоконтролю.

«Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 Тимофію 3:16-17). Ось що Біблія говорить про те, як стати справжнім батьком. Способи і методи, які батьки можуть використовувати для навчанням Божим істинам, безперечно, відрізняються один від одного, але ці істини повинні завжди застосовуватися у будь-якій життєвій ситуації і в стилі життя загалом. Якщо батько буде дотримуватися викладеної моделі виховання, то дитина, коли виросте, міцно стоятиме у своєму житті, незалежно від того, що вона буде робити і куди піде. Вона навчиться любити Господа всім серцем, всією душею і всіма своїми силами, і бажатиме служити Йому у всьому.

Запитання: Що говорить Біблія про матір-християнку?

Відповідь:
Материнство – це найважливіша роль, яку Бог визначив для багатьох жінок. Послання до Тита 2:4-5 говорить жінкам про їх обов’язки любити своїх дітей: «Щоб навчали жінок молодих любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господарні, добрі, слухняні своїм чоловікам, щоб не зневажалося Боже Слово». У книзі пророка Ісаї 49:15 сказано: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї?». Коли ж жінка стає матір’ю?

Діти – це Божий дар (Псалом 126:3-5) У посланні до Тита 2:4 ми знаходимо грецьке слово «phileoteknos». Це слово означає особливе почуття материнської любові. Зміст цього слова полягає в наданні підтримки дітям, турботі про них, в їх вихованні, у ніжних обіймах, у задоволенні їхніх потреб, у допомозі їм. Біблія вказує на материнську любов як наш обов’язок, а також згадує про деякі моменти, які повинні виконуватися як матір’ю, так і батьком:

• присутність – вранці, вдень і ввечері (Повторення Закону 6:6-7);

• причетність – взаємодія, обговорення спільні роздуми над життям (Ефесянам 6:4);

• навчання Біблії та біблійному світогляду (Псалом 77:5-6; Повторення Закону 4:10; Ефесянам 6:4);

• тренування – допомога дитині в оволодінні певними навиками і в розвитку своїх сил (Приповісті 22:6);

• дисципліна – навчати своїх дітей шанувати Бога і відповідним чином будувати своє життя (Ефесянам 6:4; Євреям 12:5-11; Приповісті 13:24; 19:28; 22:15; 23:13-14; 29:15-17);

• виховання – надання постійної вербальної підтримки, права на невдачу, схвалення дитини, безумовна любов до неї (Титу 2:4; 2 Тимофію 1:7; Ефесянам 4:29-32; 5:1-2; Галатам 5:22; 1 Петра 3:8-9);

• приклад – життя у відповідності зі своїми словами, щоби бути належним зразком для наслідування дітьми (Повторення Закону 4:9, 15, 23; Приповісті 10:9; 11:13; Псалом 36:18, 37).

Біблія ніде не згадує про те, що кожна жінка повинна стати матір’ю. Але вона говорить, що кожна жінка, благословенна на материнство, має ставитись до цього зі всією серйозністю і відповідальністю. Жінки відіграють унікальну роль у житті своїх дітей. Материнство не може бути рутинним чи неприємним. Як матір виношує свою дитину, як годує й опікується нею у ранньому віці – так само мати і відіграє найважливішу роль у всьому її подальшому житті, коли це підліток, юнак або вже доросла людина. Незважаючи на те, що роль матері з часом змінюється, – її любов, опіка, настанови і схвалення незмінні!

Запитання: Як християни мають виховувати своїх дітей? Що про це говорить Біблія?

Відповідь:
Кілька десятиліть тому биття дітей було звичною справою. В останні роки воно, як і інші методи тілесного покарання, почало замінюватися іншими способами, що виключають фізичне насильство. Биття дітей було також визнане незаконним у деяких країнах. Багато батьків бояться карати своїх дітей, оскільки ті можуть поскаржитися у відповідні служби, і їх просто позбавлять батьківських прав. Не зрозумійте нас неправильно – ми в жодному випадку не намагаємося виправдовувати знущання над дітьми. Дитина ніколи не має піддаватися фізичному покаранню, яке може завдати їй шкоди. Тим не менше, згідно з Біблією, своєчасне і помірне фізичне покарання дітей не є чимось поганим, а навпаки – сприяє благополучному і правильному вихованню.

Багато книг Біблії навіть закликають батьків до фізичного покарання дітей. Вони, в основному, закликають батьків не боятися карати своїх дітей, адже ті від цього не помруть, але, можливо, це допоможе їм уникнути смерті в майбутньому (Приповісті 13:24; 22:15; 20:30). Біблія придає великого значення покаранню, як такому, і розглядає його як щось обов’язкове для кожного з нас. Його вплив тим сильніший, чим ми є молодші. Тобто, покарання робить нас кращими, більш порядними. Діти, яких не карали за непослух, не мають поваги до будь-якого авторитету і, відповідно, не забажають добровільно підкорюватися волі Божій і слідувати за Ним. Бог використовує покарання як можливість направити нас на вірний шлях і дати нам шанс добровільно покаятися у вчиненому (Псалом 93:12; Приповісті 1:7; 6:23; 12:1; 13:1; 15:5; Ісаї 38:16; Євреям 12:9). Тут згадано лише декілька текстів, що говорять про позитивний бік покарання.

Тож у чому суть проблеми? Справа в тому, що вже багато років батьки виявляються занадто пасивними або надмірно агресивними, коли справа доходить до виховання своїх дітей. Тим, кому биття видається неприйнятним методом, просто бракує вміння виховувати своїх дітей і направляти їх у вірне русло. Як результат – діти виростають зухвалими і непослушними. Це принесе їм значно більше шкоди у майбутньому. «Різка й поука премудрість дають, а дитина, залишена тільки собі, засоромлює матір свою» (Приповісті 29:15). Однак є також батьки, які неправильно тлумачать слова Біблії щодо покарання, і карають дітей лише для задоволення своєї жорстокості.

Покарання використовується для направлення людини на вірний шлях. «Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведності!» (Євреям 12:11). Божественна дисципліна – це любов! Такої ж моделі мають дотримуватися батьки щодо своїх дітей. Биття в жодному разі не повинне викликати тривалих больових відчуттів, це мають бути легкі хлопки (краще всього по заду, де менш за все відчувається біль), які зможуть пояснити дитині, що є поганим. Ніколи покарання не має використовуватися як вихід батьківської злості чи розчарування.

«А батьки, – не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесянам 6:4). Виховання дітей може проходити лише в навчанні і настановах Господніх, стриманості, направленні і в покаранні з великої батьківської любові.

Запитання: Що слід робити батькам-християнам, якщо у них блудний син (дочка)?

Відповідь:
Історія блудного сина, описана в Євангелії від Луки 15:11-32, вказує нам на те, як слід реагувати і поводитися з дітьми, що стали на шлях, протилежний тому, чому їх навчали. Нам слід пам’ятати, що як тільки діти досягають повноліття, вони більше не перебувають під опікою своїх батьків.

Ця історія розповідає нам про те, як одного разу син, забравши свій спадок, пішов у далекі країни і розтратив його там. Якщо дитина народжується у сім’ї невіруючій, то, в такому випадку, такий хід подій є природним. Але якщо людина одного разу прийняла Христа, а потім відреклася, то таку людину ми називаємо блудною. Слово «блудний» не згадується в цій історії. Це слово визначається як «необачний, марнотратний; людина, яка витрачає свій маєток намарно». Відповідно, цим словом можна описати сина, про якого розповідається в Євангелії від Луки. Також це слово описує дитину, яка покинула свій дім, але, при цьому, забрала весь свій спадок, даний їй батьками; дитину, яка забула все, що в неї вклали батьки – любов, освіту, опіку; дитину, що повстала тим самим проти Бога. Перш за все, це говорить про непокору Богові та Його волі, яка виявляється через непослух батькам.

Зверніть увагу, що батько у цій притчі не зупиняв свого сина, коли той ішов, як і не пішов за ним, щоб захистити його від самого себе. Батько просто не розділяв ні думки, ні вибору своєї дитини. Він залишився вдома та молився, а коли син порозумнішав і вирішив повернутися – він, побачивши його здалека, кинувся йому назустріч.

Отже, принципи такі: якщо дитина вирішує покинути ваш дім, і бере на себе відповідальність за прийняті нею рішення, навіть якщо ви знаєте, що це потягне за собою важкі наслідки, – не перешкоджайте їй, а просто дозвольте піти. Не йдіть за нею! Пам’ятайте, ви жодним чином не причетні до наслідків того, що сталося. Більше того, залишайтесь вдома і спостерігайте за тим, як, розкаявшись, ваша дитина міняє свій напрямок. До тих пір, поки цього не станеться, вам слід дотримуватися своїх принципів, не приймати бунтівливості своєї дитини і не втручатися в її життя (1 Петра 4:15).

Як тільки діти досягають повноліття, вони стають відповідальними лише перед Господом і державою (Римлянам 13:1-7). Як батьки, ми можемо лише йти поряд зі своїми дітьми, якщо вони йдуть назустріч Богові. Господь використовує наші, принесені самим собі, негаразди, щоб привести всіх нас до свободи, адже кожна людина здатна самостійно відповідати за свої вчинки. А ми як батьки не можемо врятувати своїх дітей – це під силу лише Господу.

В ідеалі, ми повинні виховувати своїх дітей у Христі, коли в нас ще є така можливість (Ефесянам 6:4), а згодом – дозволити їм робити вибір самостійно. До цього часу нам залишається молитися, віддаючи все у руки Господа. Цей процес може бути надзвичайно болісним, але, прийнявши вказівки Господа, ми зможемо впустити мир у свої серця. Ми не маємо права судити своїх дітей – таке право має лише Господь. У цьому ми знаходимо велику розраду, адже «чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?» (Буття 18:25).

Запитання: Що говорить Біблія про застосування контрацепції? Чи слід християнам використовувати протизаплідні засоби?

Відповідь:
Бог сказав людям: «плодіться й розмножуйтеся» (Буття 1:28). Шлюб був створений Богом як стабільне середовище для того, щоб народжувати і виховувати дітей. У наш час дітей ототожнюють з неприємностями і важким тягарем. Люди стають на шлях кар’єрного росту, показниками всього стають гроші, вони приймають умови сучасного соціального світу. І частіше за все, саме егоїзм і себелюбство є першопричиною використання контрацепції.

Книга Буття, розділ 38, розповідає нам про двох синів Юди, Ера й Онана. Ір одружився на жінці на ім’я Тамара, але, так як він був грішний в очах Господа, Він умертвив його, залишивши тим самим Тамару без чоловіка і дітей. Тамара була віддана в дружини брату Ера Онану, у відповідності з законом, викладеним у Повторенні Закону 25:5-6. Але Онан не забажав ділити свій спадок з дитиною, якій мав дати життя разом з Тамарою від імені свого брата, і почав використовувати найдревніший спосіб контролю над народжуваністю. Буття 38:10 говорить: «І було зле в очах Господа те, що він чинив, і вбив Він також його». Мотиви Онана були егоїстичними: він використовував Тамару для свого задоволення, водночас, відмовляючись виконувати свій обов’язок, що полягав у народженні нащадка свого покійного брата. Цей вірш вказує на очевидність того, що Господь не схвалює методів контролю над народжуваністю. Незважаючи на це, причина смерті Онана полягала в іншому – егоїзм, що приховувався за його вчинками.

Нижче наведені деякі тексти, що розглядають дітей у контексті Божого задуму. Діти – це дар Божий (Буття 4:1; 33:5), вони – нагорода від Нього (Псалом 126:3-5). Діти є благословенням Господнім (Луки 1:42) і вінцем старців (Приповісті 17:6). Навіть безплідна жінка може бути благословенна дітьми (Псалом 112:9; Буття 21:1-3; 25:21-22; 30:1-2; 1 Самуїла 11:6-8; Луки 1:7, 24-25). Господь формує дітей у лоні матері (Псалом 138:13-16) і знає їх ще до народження (Єремії 1:5; Галатам 1:15).

Надзвичайно важливо бачити дітей очима Господа, а не очима сучасного суспільства. Відверто кажучи, Біблія не забороняє застосування контрацепції. Контрацепція просто несе діаметрально протилежне значення, ніж зачаття, і сам факт контрацепції не визначається як щось добре чи погане. Як бачимо з прикладу Онана, більш важливим моментом у визначенні категорій доброго чи поганого є мотивація, що стоїть за контрацепцією. Якщо контрацепція використовується для отримання певної користі – тоді це погано. Але якщо ж контрацепція використовується для тимчасового відтермінування до більш відповідного моменту: духовної чи фінансової готовності – то в такому випадку використання контрацепції може бути прийнятним на деякий час. Знову ж таки, все залежить від мотивації.

Біблія завжди змальовує можливість мати дітей, як щось прекрасне. Біблія очікує від подружжя нащадків і подає нездатність мати дітей, як нещастя. У всій Біблії не згадано жодної людини, яка би висловлювала небажання мати дітей. Ми щиро віримо, що всі подружні пари будуть прагнути завести дітей. Водночас, ми не вважаємо, що Біблія суворо засуджує використання контрацепції при необхідності, протягом певного часу. Всі подружні пари повинні слідувати Божій волі щодо того, коли зачинати дитину, а також того, скільки дітей мати.

 

ЗАПИТАННЯ ПРО ЦЕРКВУ

Запитання: Що таке церква?

Відповідь:
Багато людей сьогодні розглядають церкву лише як будівлю. Але це не відповідає біблійному розумінню церкви. Слово «церква» походить від грецького «еклесіа», що означає «зібрання» чи «скликані». Основне значення церкви – не будова, а люди. На жаль, коли запитуєшся людей, яку церкву вони відвідують, зазвичай вони називають баптистську, методистську чи будь-яку іншу, тобто вони говорять про деномінації чи будівлі. Але прочитаємо Римлянам 16:3-4: «Вітайте Прискиллу й Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі… і їхню домашню Церкву». Павло згадує церкву в їхньому домі – не церковну будівлю, а спільноту віруючих.

Церква – це Тіло Христа. В Посланні до Ефесян 1:22-23 написано: «І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все – за Голову Церкви, а вона – Його тіло, повня Того, що все всім наповняє». Від часів П’ятидесятниці і аж до чудесного вознесіння у кінці часів Тіло Христа складатиметься із віруючих. Тіло Христа поділяється на два аспекти:

1. Всесвітня церква, яка складається зі всіх, що мають особисті відносини з Ісусом Христом. Текст у 1 Коринтянам 12:13 говорить: «Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, – чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, – і всі ми напоєні Духом одним». Ми бачимо, що кожен віруючий є частиною Тіла Христового. Істинна церква Бога – не конкретна церковна споруда чи деномінація; всесвітня Божа церква – це всі ті, хто отримав спасіння через віру в Ісуса Христа.

2. Локальна церква, яка описана у Посланні до Галатів 1:1-2: «Апостол Павло… і присутня зо мною вся браття, до Церков галатійських». Тут ми бачимо, що у провінції Галатія було багато церков – це ми і називаємо локальними церквами. Баптистська, лютеранська, католицька церкви та інші є церквами не у всесвітньому значенні, а швидше, локальному. Всесвітня церква складається з тих, хто повірив у Христа як свого Спасителя. Цим членам всесвітньої церкви слід шукати братських взаємин і настанови у локальних церквах.

Отже, церква не є будівлею чи деномінацією. Згідно з Біблією, церква – це Тіло Христове, тобто всі ті, хто повірив у Ісуса Христа як Спасителя (Івана 3:16; 1 Коринтянам 12:13). Члени всесвітньої церкви (Тіла Христового) знаходяться у локальних церквах.

Запитання: У чому полягає мета церкви?

Відповідь:
Текст, записаний у книзі Дії Апостолів 2:42, можна вважати формулюванням мети церкви: «І вони перебували в науці апостольській, та спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах». Отже, у відповідності до цього вірша мета / діяльність церкви полягає в наступному: 1) вивчення біблійного вчення; 2) надавання віруючим можливості мати близькі стосунки один з одним; 3) здійснення Господньої вечері; 4) молитва.

Церква повинна викладати біблійне вчення, щоб віруючі могли укріплятися у вірі. Ефесянам 4:14 проголошує: «Щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду». Церква має стати місцем близьких відносин, де християни можуть посвячувати себе один одному, поважати один одного (Римлянам 12:10), навчати (Римлянам 15:14), співпереживати (Ефесянам 4:32), підбадьорювати (1 Солунянам 5:11) і, що найбільш важливо, любити один одного (1 Івана 3:11).

Церква має бути місцем, де віруючі можуть брати участь у Господній вечері, поминаючи Христа і Його святу кров, пролиту за нас (1 Коринтянам 11:23-26). Окрім цього, «ламання хліба» несе ідею спільних прийомів їжі. Це ще один приклад підтримки близьких стосунків у церкві. Остання мета церкви, згідно з наведеним текстом, полягає в молитві. Церква має бути місцем, яке спонукає до молитви, привчає до неї і використовує її. Послання до Филип’ян 4:6-7 закликає нас: «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі».

Ще одне доручення, дане церкві, – це проголошення Благої Звістки про спасіння через Ісуса Христа (Матвія 28:18-20; Дії 1:8). Церква закликана поширювати Євангеліє за допомогою і слів, і вчинків. Церква має бути «маяком» у суспільстві, вказуючи людям на нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Церкві слід створювати сприятливі умови для розповсюдження Євангелії, а також готувати своїх членів для роботи на цій ниві (1 Петра 3:15).

Остаточні завдання даються церкві у Посланні Якова 1:27: «Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу». Церква повинна служити всім нужденним, що включає не тільки розповсюдження Євангелії, але й задоволення фізичних потреб (їжа, одяг, житло), наскільки це необхідно і доречно. Церква також повинна озброювати віруючих у Христа необхідними засобами, аби перемагати гріх і залишатися вільними від осквернення світу. Це досягається за допомогою вищезгаданих принципів – вивчення Біблії і підтримання християнських взаємин.

Отже, беручи до уваги все вищесказане, яка ж мета церкви? Ілюстрація у 1 Коринтянам 12:12-27 дає досить вдалу відповідь: церква – це Боже «тіло» у цьому світі, і ми, відповідно, – Його руки, вуста і ноги. Нам слід робити те, що робив би Ісус, якби все ще фізично перебував на землі. Церква має бути «християнською» – подібною до Христа і слухняною Христу.

Запитання: Чому важливо відвідувати церкву?

Відповідь:
Біблія говорить, що нам необхідно відвідувати церкву, аби мати можливість поклонятися Богу з іншими віруючими і вивчати Його Слово для власного духовного зростання (Дії 2:42; Євреям 10:25). Церква – це місце, де віруючі можуть любити один одного (1 Івана 4:12), підбадьорювати (Євреям 3:13), заохочувати (Євреям 10:24), служити (Галатам 5:13), навчати (Римлянам 15:14), шанувати (Римлянам 12:10), бути добрими і співчутливими один до одного (Ефесянам 4:32).

Коли людина починає вірити в Ісуса Христа як свого Спасителя, вона стає членом Тіла Христового (1 Коринтянам 12:27). Для належного функціонування «тіла» Церкви, всі його «члени» мають бути «справними» (1 Коринтянам 12:14-20). Також і віруючий ніколи не зможе досягти повної духовної зрілості без допомоги і підтримки інших віруючих (1 Коринтянам 12:21-26). Із цих причин відвідування церкви, членство й участь у служінні мають стати регулярними аспектами у житті віруючого. Від віруючих не вимагається щотижневого відвідування церкви, але той, хто повірив у Христа, має мати бажання поклонятися Богу, вивчати Його Слово та підтримувати дружні стосунки з іншими віруючими.

Запитання: Чи повинні християни дотримуватися суботнього дня?

Відповідь:
Часто стверджується, що «Бог заснував суботу в Едемі» із-за зв’язку між суботою і творінням у книзі Вихід 20:11. Хоча Божий «відпочинок» на сьомий день (Буття 2:3) визначив майбутній закон про суботу, Біблія не містить записів про відзначення суботи до виходу ізраїлевих нащадків з Єгипту. Ніде у Святому Письмі немає натяків на те, щоб субота дотримувалася у часи від Адама до Мойсея.

Слово Боже дає зрозуміти, що дотримання суботи було особливим знаком між Богом та Ізраїлем: «А Мойсей увійшов до Бога. І кликнув до нього Господь із гори, говорячи: „Скажеш отак дому Якова, і звістиш синам Ізраїля: ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе. А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля – то Моя!» (Вихід 19:3-5). «І будуть Їзраїлеві сини додержувати суботу, щоб зробити суботу вічним заповітом для своїх поколінь. Це знак навіки поміж Мною та поміж Ізраїлевими синами, бо шість день творив Господь небо та землю, а дня сьомого – перервав працю та спочив» (Вихід 31:16-17).

У 5-му розділі книги Повторення Закону Мойсей наново формулює десять заповідей для наступного покоління ізраїльтян. Тут, після наказу дотримуватися суботи у віршах 12-14, він пояснює, чому субота була дана ізраїльській нації: «І будеш пам’ятати, що був ти рабом в єгипетському краї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раменом, тому наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день» (Повторення Закону 5:15). Зверніть увагу на слово «тому». Божий намір щодо дотримання суботи Ізраїлем полягав у тому, щоб вони пам’ятали не про творіння, а, швидше, про своє єгипетське рабство і Господнє визволення. Зверніть також увагу на вимоги щодо дотримання суботи: людина згідно зі суботнім законом не могла залишати свій дім у суботу (Вихід 16:29), не могла розпалювати вогонь (Вихід 35:3) і не могла змушувати когось іншого працювати (Повторення Закону 5:14). Той, хто порушував суботній закон, мав померти (Вихід 31:15; Чисел 15:32-35).

При вивченні новозавітних текстів очевидними є чотири важливі моменти:

1. Коли б воскреслий Христос не з’являвся і коли вказується день, це завжди був перший день тижня (Матвія 28:1, 9-10; Марка 16:9; Луки 24:1, 13, 15; Івана 20:19, 26).

2. Один випадок, коли згадується субота на відрізку від Дій Апостолів до Відкриття, пов’язаний з євангелізацією юдеїв, і це відбувалось у синагозі (Дії Апостолів, 13-18 розділи). Павло писав: «Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати» (1 Коринтянам 9:20). Павло ходив у синагогу не для спілкування і наставляння святих, а щоб переконати і врятувати загублених.

3. З того моменту, як Павло сказав: «Відтепер я піду до поган» (Дії 18:6), субота більше не згадується.

4. Замість наказу дотримуватися суботнього дня, всі інші місця Нового Заповіту припускають протилежне (включаючи єдине виключення до попереднього пункту, що знаходиться у Посланні до Колосян 2:16).

Розглядаючи детальніше пункт 4, можна зауважити, що дотримання суботи не вимагається від новозавітного віруючого, а також, що визначення неділі як «християнської суботи» є небіблійним. Як зазначалося вище, субота згадується лише один раз після того, як Павло почав служіння серед язичників: «Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, – бо це – тінь майбутнього, а тіло – Христове» (Колосянам 2:16-17). Христос скасував юдейську суботу на хресті, «знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас» (Колосянам 2:14).

У Новому Заповіті ця ідея повторюється неодноразово: «Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання. Хто вважає на день, – для Господа вважає, а хто не вважає на день, – для Господа не вважає. Хто їсть, – для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, – для Господа не їсть, і дякує Богові» (Римлянам 14:5-6). «А тепер, як пізнали ви Бога, чи краще – як Бог вас пізнав, – як вертаєтесь знов до слабих та вбогих стихій, яким хочете знов, як давніше, служити? Ви вважаєте пильно на дні та на місяці, і на пори та роки» (Галатам 4:9-10).

Однак деякі люди стверджують, що субота була «змінена» на неділю указом імператора Костянтина у 321 р. н.е. У який день Рання Церква збиралася для поклоніння? Святе Письмо не згадує жодного суботнього служіння віруючих. У той же час, є конкретні тексти, де згадується перший день тижня. Наприклад, Дії 20:7 стверджує: «А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба…». У 1 Посланні до Коринтян 16:2 Павло переконує віруючих Коринту: «А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому». Оскільки у 2 Коринтянам 9:12 Павло визначає пожертвування як «служіння», то цей збір мав стосуватися недільного служіння християн. Історично саме неділя, а не субота, була звичним днем зібрання християн у церкві, і це практикується ще з першого століття.

Субота була дана Ізраїлю, а не церкві. Субота – це все та ж субота, а не неділя, і вона ніколи не була змінена. Але субота є частиною старозавітного закону, а християни вільні від його уз (Галатам 4:1-26; Римлянам 6:14). Дотримання суботи не вимагається від християн – незалежно, чи це субота, чи неділя. Перший день тижня, неділя, славить Нове творіння з Христом – нашим воскреслим Главою. Ми не зобов’язані слідувати суботі Мойсея, але вільні служити воскреслому Христу. Апостол Павло сказав, що кожному християнину індивідуально слід приймати рішення, чи дотримуватися йому суботи: «Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання» (Римлянам 14:5). Ми маємо поклонятися Богові щоденно, а не тільки в суботу чи неділю.

Запитання: Чому я маю сповідувати організовану релігію?

Відповідь:
Деякі люди говорять: «Я вірю в Бога й Ісуса Христа, але навіщо мені ходити у церкву?». Вони переконані, що релігію / віру слід сповідувати індивідуально, а не разом з іншими людьми організованим способом. У тлумачному словнику слово «релігія» визначається наступним чином: «Поклоніння Богу чи богам, зазвичай виражене у поведінці і ритуалах; будь-яка характерна система вірування, поклоніння, яка часто включає певний моральний кодекс». У світлі цього визначення, Біблія говорить про організовану релігію й у багатьох випадках її цілі і наслідки не є приємними Богові. Нижче наводяться кілька прикладів, де описується організована релігія.

Буття 11:1-9: у першому прикладі організованої релігії нащадки Ноя об’єдналися, аби звести башту, вважаючи, що, збудувавши її достатньо високою, вони будуть врятовані від можливого повторного потопу. Вони вважали, що їх єдність важливіша за стосунки з Богом. Але Бог втрутився і змішав їхні мови, знищивши, таким чином, цю релігію.

Вихід 6 і далі: Бог дав обіцянку Авраму (Аврааму) про особливі стосунки між його потомками і Ним. Це була «організоване» зародження нації, яке мало вплив на протязі всієї історії ізраїльтян. Десять Заповідей, скинія, система жертвоприношень та все інше було організоване Богом для подальшого виконання ізраїльтянами. Вивчення Нового Заповіту відкриває, що кінцевий результат цієї релігії полягав у приєднанні її послідовників до Христа (Галатам 3; Римлянам 7). Тим не менше, багато хто розумів цю релігію не правильно і поклонявся окремим її елементам, а не істинному Богові.

Суддів і далі: багато конфліктів, пережитих ізраїльтянами, були наслідком організованих релігій, куди входили, наприклад, поклоніння язичницьким божествам, таким як Ваал (Суддів 6; 1 Царів 18); Даґон (1 Самуїла 5); Молох (2 Царів 23:10). Бог використав ці релігії, аби показати Свою силу в їх поразці.

Євангелії: фарисеї і садукеї представляли організовану релігію у часи Христа. Ісус постійно протистояв їхнім фальшивим ученням і лицемірному способу життя. Внаслідок цього, багато з них відмовились від цієї релігії – Павло є одним із прикладів.

Послання: існували організовані групи, які додавали до Євангелії перелік необхідних діл. Вони чинили тиск на віруючих, щоб ті приймали цю нову релігію. У посланнях до Галатів і Колосян попереджається про це.

Відкриття: навіть в останній час буде мати місце організована всесвітня релігія, заснована антихристом.

У більшості випадків кінцевий результат «організованої релігії» відволікає від Божественних цілей. Тим не менше, Біблія говорить про організованих християн (віруючих), які є частиною Божого плану. Він називає їх Церквою. Описи у книзі Дії Апостолів і посланнях дають вказівку, що церква має бути організованою і незалежною. Організація веде до захисту, продуктивності і взаємодопомоги (Дії 2:41-47).

У цьому випадку було би доречніше називати це «організованими стосунками». Не існує плану досягнення Бога, адже Він Сам звернувся до нас. Немає гордості – все було отримано через благодать. Немає місця суперечкам за лідерство – Христос є Головою всьому (Колосянам 1:18). Не має бути упередження – всі ми єдині у Христі (Галатам 3:28). Проблема не в організованості. Дослідження релігії – ось у чому проблема.

Запитання: Яке значення має Господня вечеря / християнське причастя?

Відповідь:
Із-за глибини свого значення, вивчення Господньої вечері є хвилюючим досвідом. Під час традиційного святкування Пасхи, напередодні Своєї смерті, Ісус заснував новий важливий обряд, який виконується нами до сьогодні і є найвищим проявом християнського поклоніння. Це – символічне служіння, яке звершується у пам’ять про смерть і воскресіння нашого Господа, а також в очікуванні Його майбутнього славного повернення.

Пасха була найбільш священним святом в юдейському релігійному році. Вона була присвячена спогадам про останню кару, яка впала на Єгипет, коли всі первістки єгиптян померли, а ізраїльтяни були врятовані завдяки крові ягнят, що була нанесена кожною єврейською сім’єю на одвірки їхніх осель. Після того, ягня було спечене і спожите з прісним хлібом. Бог наказав відзначати цю подію на протязі всіх поколінь. Історія про це записана у книзі Вихід 12.

Під час свята Ісус та учні проспівали один чи декілька хвалебних псалмів (Псалтир 110-117). Далі Він узяв хліб і виголосив подяку Богові. Розламав і роздав його їм, сказавши: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє» (Матвія 26:26). Таким же чином, Він узяв чашу, зробив ковток і передав їм, говорячи: «Пийте з неї всі, бо це – кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Матвія 26:27-28). Він завершив Вечерю співом гімну, і вони вийшли в нічну пітьму до гори Оливної. Саме там Ісус був зраджений Юдою, як і було передбачено пророками. На наступний день Він був розп’ятий.

Згадки про Господню вечерю записані в Євангеліях від Матвія 26:26-29; Марка 14:17-25; Луки 22:7-22 і Івана 13:21-30. Також, за Божественним відкриттям, про Господню вечерю писав апостол Павло у 1 Посланні до Коринтян 11:23-29 (оскільки він тоді не був присутнім). Зверніть увагу, що Павло наводить факт, про який не згадується в Євангеліях: «Тому-то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, – буде винний супроти тіла крови Господньої! Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є. Бо хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п’є!» (1 Коринтянам 11:27-29). Ми можемо запитати: що означає приймати участь у Господній вечері «негідно»? Це може бути нехтування істинним значенням хліба і вина – величезною ціною, яка була заплачена нашим Спасителем за нас. Або це може означати перетворення церемонії у мертвий і формальний ритуал, і приймання цих символів з нерозкаяними гріхами. Беручи до уваги попередження Павла, кожен християнин повинен вивчати себе перед тим, як їсти хліб і пити з чаші. Інша заява Павла, якої немає у Євангеліях, звучить так: «Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, – смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде» (11:26). Це ставить часове обмеження на цю церемонію – аж до славного повернення Господа.

Із цих коротких згадувань ми взнаємо, як Ісус використав два найбільш «тендітних» елементи символами Свого тіла та крові, зробивши їх пам’ятками Своєї смерті. Це не були монументи з мармуру чи бронзи, а з хліба і виноградного соку. Він проголосив, що хліб буде прообразом Його тіла, яке мало бути зламаним – хоча зламаних костей не було, Його тіло було понівеченим до невпізнання (Псалтир 22:12-17; Ісаї 53:4-7). Виноградний сік символізував Його кров, вказуючи на жахливу смерть, якою Він незабаром мав померти.

Він, безгрішний Божий Син, став виконавцем незліченних старозавітних пророцтв про Спасителя (Буття 3:15; Псалтир 21; Ісаї 53 і т.д.). Сказавши: «Це чиніть на спомин про Мене!» (Луки 22:19), Він зазначив, що цю церемонію слід продовжувати у майбутньому. Це також вказувало – Пасха, що вимагала смерті ягняти і передвіщала прихід Агнця Божого, Який забере гріхи всього світу, застаріла. Новий Заповіт зайняв її місце, коли Ісус – Пасхальний Агнець (1 Коринтянам 5:7) – був розп’ятий (Євреям 8:8-13). У системі жертвоприношень потреби також більше не залишилось (Євреям 9:25-28).

 

Запитання про життєво важливі рішення

Запитання: Як я можу пізнати Божу волю стосовно мого життя?

Відповідь:
Є два ключі до пізнання Божої волі щодо конкретної ситуації: переконайтеся, що те, про що ви просите, або що збираєтеся зробити

1) не заборонено Біблією;
2) прославить Бога і допоможе вам зростати духовно.

Якщо ці два аспекти присутні, але Бог не дає того, про що ви просите, – імовірно, Божа воля не в тому, щоб ви отримали те, про що просите, або ж вам просто слід почекати трошки довше. Людям іноді складно пізнавати Божу волю. Ми хочемо, аби Бог конкретно вказував нам, що робити – де працювати, де жити, з ким одружуватись і т.д. У Римлян 12:2 написано: «І не пристосовуйтеся до цього віку, але змінюйтеся оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, щó є Божа воля: добре, приємне і досконале».

Бог рідко дає людям таку безпосередню і конкретну інформацію. Бог дозволяє нам самим приймати рішення. Єдине рішення, яке Бог не хоче, щоб ми приймали, – це гріх або спротив Його волі. Бог бажає, щоб ми приймали рішення, які відповідають Його волі. Отже, як ми можемо знати Божу волю щодо нас? Якщо ви в близьких стосунках з Богом і справді прагнете виконувати Його волю у вашому житті – Бог закладатиме Свої бажання у ваше серце. Ключ – бажання виконувати Його волю, а не свою. «Хай Господь буде розкіш твоя, – і Він здійснить тобі твого серця бажання!» (Псалом 37:4). Якщо Біблія не забороняє того, про що ви просите, і це дійсно вдосконалить вас духовно, тоді вона дає вам «дозвіл» приймати це рішення.

Запитання: У чому полягає зміст життя?

Відповідь:
У чому зміст життя? Як я можу знайти ціль, досягнути її й отримати задоволення в житті? Чи маю я потенціал до здійснення чогось вагомого в житті? Люди ніколи не перестають роздумувати над тим, у чому ж полягає зміст життя. Через роки вони оглядаються назад і дивуються, чому їхні стосунки з іншими зруйнувалися і чому вони почувають себе такими спустошеними, навіть якщо й досягли всього того, що бажали. Одного баскетболіста, чиє ім’я викарбуване в баскетбольному Залі слави, запитали, яку пораду він би хотів почути, коли тільки починав грати. Він відповів: «Я би хотів, щоби хтось сказав мені – коли ти досягнеш вершини, то нічого там не знайдеш». На жаль, порожнеча багатьох життєвих цілей розкривається лише через багато років, які були потрачені на досягнення цих цілей.

У нашому суспільстві люди ставлять перед собою багато цілей, вважаючи, що в них вони знайдуть зміст свого життя. Деякі з них цілей включають діловий успіх, багатство, добрі стосунки, секс, розваги, благодійність і т.д. Проте більшість людей визнає, що навіть досягнувши своїх цілей у багатстві, стосунках та задоволеннях, глибоко всередині їхньої душі залишається вакуум – відчуття порожнечі, яку ніщо не може заповнити.

Автор біблійної книги Еклезіаста згадує це відчуття, коли каже: «Наймарніша марнота… наймарніша марнота, – марнота усе!» Ця людина мала незліченні багатства, велику мудрість, сотні жінок, палаци та сади, які були предметом заздрості оточуючих царств, найкращу їжу і вино, а також будь-які розваги. Вона досягала всього, що бажало її серце. А тепер з гіркотою вона підсумовує, що «життя під сонцем» безцільне! Чому ж існує така порожнеча? Тому що Бог створив нас для того, що виходить за межі «тут і зараз». Соломон сказав про Бога: «Він заклав вічність у людські серця…» Отже, у наших серцях ми відчуваємо, що це «тут і зараз» – ще не все.

У першій книзі Біблії – Буття – ми дізнаємося, що Бог створив людину за Своїм образом (Буття 1:26). Це означає, що ми більше схожі на Бога, ніж на будь-яку іншу форму життя. Ми також виясняємо, що:

а) Бог створив людину соціальною істотою (Буття 2:18-25);
б) Бог дав людині працю (Буття 2:15);
в) Бог спілкувався з людиною (Буття 3:8);
г) Він дав людині владу над землею (Буття 1:26).

Чим так важливі ці моменти? Бог створив нас таким чином, щоб ми самі могли отримувати задоволення від життя, проте всі ці аспекти людського життя (а особливо, стосунки з Богом) були пошкоджені гріхопадінням, і прокляттям землі в результаті (Буття 3).

В Об’явленні – останній книзі Біблії – Бог відкриває, що після багатьох подій кінця світу Він знищить теперішню землю та небо і створить нову бездоганну землю та нове небо. Водночас, Він відновить утрачені стосунки з викупленим людством. Деяких людей буде визнано недостойними цього і вони будуть вкинуті у вогняне озеро (Об’явлення 20:11-15). З прокляттям гріха буде покінчено: більше не буде ні гріха, ні суму, ні болю, ні хвороб, ні смерті (Об’явлення 21:4). А віруючі успадкують усе; Бог буде перебувати з ними, а вони будуть Його дітьми (Об’явлення 21:7). Таким чином, ми повернемося до вихідної точки: Бог створив нас для стосунків із Ним; людина згрішила, розірвавши цей зв’язок, але Бог відновлює стосунки з тими, кого визнав гідними. Безглуздо прожити життя, досягаючи «все і вся», щоб лише померти у вічному відокремленні від Бога! Більше того, Бог зробив можливим для нас не лише блаженство у вічності (Луки 23:43), але й це життя задовольняючим і змістовним. То як отримати це вічне блаженство і «рай на землі»?

ЗМІСТ ЖИТТЯ ВІДНОВЛЕНО ЧЕРЕЗ ІСУСА ХРИСТА

Як згадувалося вище, справжній зміст життя, як тепер, так і у вічності, досягається відновленням стосунків з Богом, що були втрачені під час гріхопадіння Адама та Єви. Сьогодні ці стосунки з Богом можливі лише через Його Сина, Ісуса Христа (Дії 4:12; Івана 14:6; 1:12). Вічне життя дається людині, коли вона кається у своїх гріхах (тобто, не хоче продовжувати грішити, а бажає, щоб Христос змінив її та відродив) і починає покладатися на Ісуса Христа як Спасителя (див. статтю «Що таке План Спасіння?» для подальшої інформації з цього надзвичайно важливого питання).

Слід зазначити, що справжній зміст життя полягає не тільки в прийнятті Ісуса як Спасителя, але й у слідуванні за Христом, пізнаючи Його, проводячи час із Ним у Його Слові – Біблії, спілкуючись із Ним у молитві і дотримуючись Його заповідей.

Можливо, ви кажете собі: «Це не здається мені дуже вражаючим і задовольняючим!», але будь-ласка, прочитайте трохи далі. Ісус говорив так: «Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, – і Я заспокою вас! Візьміть Моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, – і знайдете спокій своїм душам. Бо Моє ярмо любе і Мій тягар легкий» (Матвія 11:28-30). «…Я ж прийшов, щоб ви мали життя і щоб над міру мали» (Івана 10:10). «Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за Мною. Бо коли хто хоче спасти свою душу, той погубить її, а хто погубить свою душу заради Мене, той знайде її» (Матвія 16:24-25). «Хай Господь буде розкіш твоя, – і Він здійснить тобі твого серця бажання!» (Псалом 37:4).

Усі ці тексти говорять про те, що ми маємо вибір. Ми можемо продовжувати спроби самостійно керувати своїм життям (із результатом у порожньому житті), або ж ми можемо вибрати щире слідування за Богом і Його волею щодо нашого життя (що приведе до повноцінного життя, виконання бажань вашого серця й отримання задоволення). Це можливо тому, що наш Творець любить нас і бажає нам найкращого життя (не обов’язково – найлегшого, але такого, що принесе найбільше задоволення).

На завершення дозвольте поділитися аналогією, запозиченою в одного знайомого пастора. Якщо ви – спортивний уболівальник і хочете потрапити на професійну гру, то завжди зможете за кілька доларів дістати віддалене місце на верхніх рядах стадіону. Але якщо ви пожертвуєте на своє захоплення кілька сотень доларів, то отримаєте місце, де зможете близько й безпосередньо спостерігати за розвитком подій. Щось подібне і в християнському житті. «Недільні християни» заплатили небагато. А безпосередньо спостерігати за Божою роботою можуть лише щирі послідовники Христа, які дійсно припинили погоню за власними бажаннями, щоб слідувати Божим намірам у своєму житті. Вони заплатили набагато більше – повністю віддалися Христу і Його волі; вони і мають повноцінне життя!

Чи заплатили ви належну ціну? А чи бажаєте це зробити? Якщо так, тоді вам більше не доведеться знову шукати зміст чи ціль у своєму житті.

Запитання: Що Біблія говорить християнам про грошові борги? Наскільки погано позичати комусь чи у когось гроші?

Відповідь:
Апостол Павло зазначає у Посланні до Римлян 13:8, що нам варто бути винними лише любов. Це є нагадуванням для нас про огиду Господа до боргів, які не сплачуються вчасно (див. також Псалом 46:21). Частіше за все під поняттям боргу ми розглядаємо грошові зобов’язання. Але у світлі віршів у Римлянам 13:1-10, ми бачимо, що розуміння боргу Павлом було значно ширшим. Він говорив не тільки про податки і тарифи, накладені на нас урядом, але й про повагу та пошану до вищої влади. Усі ми – боржники перед лицем Господа. І оскільки Він подарував нам любов, ми маємо поширювати її на оточуючих нас людей, з якими живемо і працюємо, і навіть на уряд, який накладає на нас податки.

Деякі люди критикують встановлення відсотків на позику, але Біблія кілька разів згадує про це (Приповісті 28:8; Матвія 25:27). У древньому Ізраїлі закон забороняв встановлювати відсотки лише на один вид позики – позики бідним людям (Левіт 25:35-38). Цей закон мав багато соціальних, фінансових і духовних аспектів, але два з них мали особливе значення. По-перше, закон допомагав і захищав бідних людей, аби не погіршувати їхнє становище. Уже самого факту бідності було достатньо, адже для більшості було принизливо просити про допомогу. Але якщо б їм, на додаток, довелося повертати крім боргу ще й непомірні відсотки, то у такому випадку гроші стали б згубними, а не корисними.

По-друге, закон навчав важливому духовному принципу. Коли позикодавець звільняє бідну людину від сплати відсотків – він здійснює акт милосердя, незважаючи на те, що, можливо, втратить прибуток від цих грошей, поки вони будуть у позиці. Справа в тому, що це є вираженням вдячності Богові за Його милість, за яку Він не накладав ніяких «відсотків» на Свій народ, якому так багато допомагав. Господь милосердно допоміг ізраїльтянам вийти з Єгипту, де вони були нікчемними рабами, і дав їм землю, яку вони могли називати своєю (Левіт 25:38). І вся справа у тому, що Він очікує такого ж ставлення заможних людей до своїх незабезпечених братів і сестер.

Християни перебувають у схожій ситуації. Життя, смерть і воскресіння Христа за наші гріхи є певною мірою виплатою боргу перед Богом. І якщо у нас є можливість, ми маємо допомагати тим, хто потребує, таким же віруючим, як і ми, але лише так, щоб не погіршити їхнє становище. Ісус навіть розповів притчу на цю тему – про двох кредиторів і їх ставлення до прощення (Матвія 18:23-35). Також Він повчав своїх послідовників: «Даром отримали – даром давайте» (Матвія 10:8).

Біблія ніде конкретно не забороняє, але і не підтримує позики грошей. Біблійна мудрість вказує на те, що позика – часом не найкраще рішення. Борг автоматично робить нас рабами того, перед ким ми заборгували. Але, водночас, бувають ситуації, коли борг стає необхідним «злом». Якщо грошима розпоряджатись мудро, і виплата боргу є здійсненна, християни можуть позичати гроші, коли це необхідно.

Запитання: Чи слід християнам займатися фізичними вправами? Що говорить Біблія про здоров’я?

Відповідь:
Перше послання до Тимофія 4:8 говорить нам: «Бо тілесні вправи в деякій мірі корисні, а побожність на все корисна, бо має обітницю як теперішнього життя, так і майбутнього». Зверніть увагу, цей вірш не говорить, що фізичні вправи взагалі непотрібні. Мова йде про те, що пріоритет надається надзвичайно корисній побожності. Апостол Павло також згадує фізичне тренування у контексті духовної істини: «Хіба не знаєте, що ті, які біжать на змаганнях, вони всі біжать, але нагороду одержує один? Тож біжіть, щоб і ви її здобули! Кожний, хто змагається, стримується від усього. Вони, – щоб одержати тлінний вінець, ми, – щоб нетлінний. Тому я не біжу в непевності і веду кулачний бій не так, аби тільки бити повітря. Але я виснажливо вправляюся і приборкую своє тіло, щоб, проповідуючи іншим, самому не виявитися недостойним» (1 Коринтянам 9:24-27). У Другому посланні до Тимофія 2:5 сказано: «Якщо ж хто й буде змагатися, то не отримає вінця, якщо не буде боротися законно». 2 Тимофію 4:7: «Я звершив добрий подвиг, закінчив свій біг, зберіг віру».

Після всього, сказаного вище, можна стверджувати, що у фізичному тренуванні християн немає нічого поганого. Більше того, Біблія вказує на те, що нам необхідно слідкувати за своїм тілом (1 Коринтянам 6:19-20). Послання до Ефесян 5:29 нагадує нам: «Адже ніхто ніколи свого тіла не зненавидів, але годує і гріє його, як і Христос Церкву». Святе Письмо також неодноразово рекомендує нам утримуватися від переїдання (Повторення Закону 21:20; Приповісті 23:2; 2 Петра 1:5-7; 2 Тимофію 3:1-9; 2 Коринтянам 10:5), а також гордині (1 Самуїла 16:7; Приповісті 31:30; 1 Петра 3:3-4). Що Біблія говорить про здоров’я? Вона говорить: Будьте здорові! Як нам цього досягти? Помірним фізичним тренуванням і правильним харчуванням. Це і є біблійною моделлю здоров’я.

Запитання: Що говорить Біблія про те, як знайти сенс життя?

Відповідь:
Біблія надзвичайно ясно говорить про те, яким є сенс життя для нас!

СЕНС ЖИТТЯ ЗГІДНО З ЛЮДЬМИ БІБЛІЇ

Соломон: Після роздумів у книзі Еклезіаста про марність життя в цьому світі, він дає наступні завершальні зауваження: «Підсумок усього почутого: Бога бійся, і чини Його заповіді, бо належить це кожній людині! Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, – чи добре воно, чи лихе!» (Еклезіаст 12:13-14). Соломон стверджує, що життя полягає у прославленні Бога нашими думками та життям і, відповідно, виконанням Його заповідей, тому що одного разу ми постанемо перед Його судом.

Давид: На відміну від тих, кого цікавило земне життя, Давид прагнув до Його задоволення в майбутньому. Він сказав: «А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!» (Псалом 16:15). За словами Давида, повне задоволення має настати в той день, коли він проснеться (в майбутньому житті), побачивши Боже обличчя (спілкування з ним) і маючи Його подобу (1 Івана 3:2).

Асаф: У Псалмі 72 Асаф говорить про те, що він був спокушений заздрістю до грішників, які видавалися такими безтурботними і будували свою долю, використовуючи обманутих ними людей. Але потім він задумався про їхній кінець. Тоді, на противагу тому, що вони шукали у своєму житті, він у вірші 25 описує те, що мало значення для нього самого: «Хто є мені на небесах, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічого!». Для нього стосунки з Богом були найважливішими у житті.

Павло: Апостол Павло згадував про все те, чого він досягнув до того, як повірив у воскреслого Христа, як про купу сміття, у порівнянні з бездоганністю знання Ісуса Христа – навіть тоді, коли це завдавало страждань і втрат. У Филип’янам 3:9-10 Павло говорить про своє бажання «виявитися в Ньому не зі своєю праведністю, які від Закону, але з тією, що через віру в Христа, з праведністю, яка від Бога, через віру; щоб пізнати Його, і силу Його воскресіння, і бути спільником у Його стражданнях, уподібнюючись Його смерті». У Другому посланні до Тимофія 3:12 він знову повторює, що найважливішим для нього було пізнання Ісуса, перебування в Його праведності через віру і життя в тісному спілкуванні з Ним, незважаючи на всі страждання. Врешті-решт, він прагнув до того часу, коли стане частиною «воскресіння з мертвих».

СЕНС ЖИТТЯ ЗГІДНО З КНИГОЮ ОБ’ЯВЛЕННЯ

Остання книга Біблії, Об’явлення, говорить про те, що відбудеться в останній час. Після повернення Христа і Його тисячолітнього царства над Землею, грішники воскреснуть, після чого будуть судимі за їхніми вчинками і відправлені навіки в озеро вогняне (Об’явлення 20). Земля і небеса будуть знищені, і постануть нове небо і нова земля. Як в Едемському саду, люди будуть знову мешкати з Богом, а Він – з ними (Об’явлення 21:3); усі сліди прокляття Землі через гріх людства (печаль, хвороби, біль і смерть) зникнуть (Об’явлення 21:4). Бог говорить, що всі, які витерплять до кінця, успадкують все, і Він буде їхнім Богом, а вони – Його дітьми. Таким чином, як колись, викуплене людство житиме з Богом без гріха і його проклять у бездоганному світі, маючи бездоганні серця, подібні до Христа (1 Івана 3:2-3).

СЕНС ЖИТТЯ, ОПИСАНИЙ ІСУСОМ ХРИСТОМ

Бог створив людину для насолоди товариством із Ним, стосунками з іншими людьми, працею і володарюванням над Землею. Але після гріхопадіння зв’язок з Богом був утрачений, стосунки з іншими людьми зіпсувалися, праця стала непосильною, і людина почала боротися, аби досягти видимості володарювання над природою, незалежно від того, чи це погода, чи бур’ян у саду. На новому небі і новій землі людина буде знову задіяна у всьому цьому, але вже у відродженому стані бездоганності. Але як людині увійти в ту групу, що потрапить на нове небо і нову землю? І що нам слід робити для цього зараз? Чи є сенс лише в майбутньому житті, коли прокляття гріха буде забране? Ісус Христос, Син Божий, залишив Свій дім на небі, цілковито ставши людиною, водночас повністю залишаючись Божеством, і прийшов на Землю, щоб ЗАПЛАТИТИ ЦІНУ ЗА НАШЕ ВІЧНЕ ЖИТТЯ, а також за сенс у цьому житті. Через те, що наша гріховність відокремила нас від Бога і призвела до прокляття, Євангеліє від Матвія 1:21 говорить, що Ісус «спасе Свій народ від його гріхів».

СЕНС ЖИТТЯ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ

Якщо ми є результатом випадковості космічного масштабу (еволюції), тоді ми – просто складні біологічні форми життя, які змогли досягти самосвідомості. Ми безнадійні, так як в житті не існує вищої цілі за виживання і продовження роду, поки наступна випадковість не перенесе нашу форму життя на щабель вище.

Але ми не є результатом випадковості. Істинна наука підтверджує, що факт макроеволюції (переходу від одного виду до інших) є фарсом. Еволюція помилково називається наукою, оскільки насправді вона не є ні повторюваною, ні спостережуваною, а повинна прийматися вірою, як і теорія Творіння. Продовжуючи більше дізнаватися про мікробіологію, ми бачимо, що імовірності формування навіть найпростіших живих молекул білку просто немає, навіть якщо дати ТРИЛЬЙОНИ років для збігу правильного порядку білків у структурі амінокислот. Так само викопні докази не підтримують теорію еволюції. За словами самих еволюціоністів, необхідні численні перехідні форми життя, яких просто не було знайдено. Що підтверджують викопні останки, то це те, про що говориться у 1-му розділі біблійної книги Буття: велика кількість різноманітних видів виникла одночасно, і ці види значною мірою є такими ж, як і ті, що існують сьогодні. Зміни у птахах чи метеликах, які спостерігалися у минулому столітті і наводилися в підтримку еволюції, стосувалися змін усередині виду (мікроеволюція) – чого ні Біблія, ні прихильники теорії Творіння не заперечують. Також, дізнаючись більше про так звану просту клітину, ми знову приходимо до того, що давно проголошувалося у Біблії: життя є результатом існування всезнаючого Творця. Оскільки ми не є результатом випадковості, а створені Богом, то, якщо сенс життя існує, Бог вказав нам, у чому він полягає.

Найважливіші питання


Запитання: Чи попадуть тварини на Небеса? Чи мають тварини душу?

Відповідь: Біблія не подає конкретної інформації з приводу того, чи мають тварини «душу» і чи попадуть вони на Небеса. Тим не менше, ми можемо звернути увагу на деякі загальні біблійні принципи і пролити світло на цю тему. Бог вдихнув подих життя в людину (Буття 2:7) і тварин (Буття 1:30; 6:17; 7:15, 22). Найголовніша відмінність між людськими істотами та тваринами полягає в тому, що лише людина була створена за образом і подобою Божими (Буття 1:26-27). Це означає, що людина схожа на Бога, здатна до духовності, з розумом і волею, а також має аспект буття, яке триватиме після смерті. Якщо тварини мають «душу» або інший нематеріальний аспект, то це має бути іншої або меншої «якості». Ця відмінність, можливо, означає, що існування «душ» тварин не продовжується після смерті.

Іншим фактором у розгляді цього питання є те, що Бог створив тварин під час Свого творчого процесу, описаного в книзі Буття. Бог створив тварин і сказав, що добрі вони (Буття 1:25). Таким чином, немає підстав вважати, що тварин не буде на Новій Землі (Об’явлення 1:25). Однозначно, що тварини будуть під час Тисячолітнього царства (Ісаї 11:6; 65:25). Важко сказати напевно, чи будуть наші домашні улюбленці серед цих тварин, але ми знаємо, що Бог справедливий і коли ми потрапимо на Небеса, то будемо повністю згодні з Його рішенням щодо цього питання, яким би воно не було.

Запитання: Хто була дружина Каїна? Чи була вона його сестрою?

Відповідь:
Біблія не говорить конкретно, хто була дружина Каїна. Єдина можлива відповідь, що Каїнова дружина була його сестрою або племінницею, або ж двоюрідною племінницею тощо. У Біблії не написано, скільки років було Каїну, коли він убив Авеля (Буття 4:8). А оскільки вони обоє були фермерами, то, скоріш за все, вони були зрілими чоловіками, можливо із власними сім’ями. Адам і Єва, безумовно, мали інших дітей, окрім Каїна й Авеля в момент убивства (Буття 5:4). Той факт, що Каїн злякався за власне життя після вбивства Авеля (Буття 4:14), свідчить, що в той час були інші діти, а можливо, навіть онуки і правнуки Адама та Єви. Отже, дружина Каїна (Буття 4:17) була дочкою або внучкою Адама і Єви.

Оскільки Адам з Євою були першими (і єдиними) людськими істотами, їхні діти не мали іншого виходу, як одружуватись одні з одними. Бог заборонив внутрісімейні шлюби значно пізніше, коли було достатньо людей, щоб усунути потребу в таких шлюбах (Левит 18:6-18). Причина частих генетичних відхилень нащадків унаслідок кровозмішення полягає в тому, що окремі генетичні дефекти дітей двох людей з однаковими генами (тобто брат і сестра) виявляються з набагато більшою імовірністю, оскільки батьки мають ті ж генетичні дефекти. За віки людський генетичний код став надзвичайно «забрудненим», адже генетичні дефекти нагромаджувались, видозмінювались і передавалися спадково від покоління до покоління. Адам і Єва не мали жодних генетичних дефектів, тому це дозволило їм і першим кільком поколінням їхніх нащадків володіти набагато кращим здоров’ям, ніж ми маємо зараз. Навіть якщо їхні діти і мали дефекти, то дуже незначні, отже, в результаті цього внутрісімейні шлюби були безпечними для них. Думка про те, що Каїнова дружина була його сестрою, може видаватися дивною або навіть відразливою, але на початку, так як Бог створив одного мужчину й одну жінку, друге покоління не мало іншого вибору, як тільки одружуватися між собою.

Запитання: Який християнський погляд на самогубство? Що Біблія говорить про самогубство?

Відповідь:
Згідно з Біблією, той факт, що людина покінчила життя самогубством, не визначає, чи попаде вона на Небеса. Якщо неспасенна людина здійснює самогубство, вона просто «пришвидшує свою подорож» у вогняне озеро. Тим не менше, вона попаде в пекло через відкинення можливості спасіння через Христа, а не через здійснення самогубства. Біблія згадує чотирьох людей, які здійснили самогубство: Саул (1 Самуїла 31:4), Ахітофел (2 Самуїла 17:23), Зімрі (1 Царів 16:18) та Юда (Матвія 27:5). Усі вони були нечестивими, злими та грішними людьми. Самогубство розглядається у Святому Письмі рівноцінним вбивству, адже це є вбивство себе. Бог єдиний вирішує, коли і як людина має вмерти, тому перебирати це повноваження на себе означає зневажити Бога, відповідно до Біблії.

Що ж Біблія говорить про християнина, який вчиняє самогубство? Важко повірити, щоб християнин, який покінчив життя самогубством, утратив спасіння і потрапив у пекло. Біблія навчає, що з того моменту, коли людина повірить у Христа, вона отримує вічну гарантію спасіння (Івана 3:16). Тому християни можуть бути впевненими, що володіють вічним життям незалежно від того, що може трапитися. «Ось це я написав вам, віруючим в Ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя» (1 Івана 5:13). Ніщо не може відділити християнина від Божої любові! «Бо я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Римлян 8:38-39). Якщо жодне творіння не може відокремити християнина від Божої любові (і навіть сам християнин, що покінчує життя самогубством, є творінням), тоді навіть самогубство не може відлучити його від Божої любові. Ісус помер за всі наші гріхи… і якщо істинному християнину доведеться у час духовної боротьби або слабкості вчинити самогубство – це буде гріх, за який Ісус помер.

Це не означає, що самогубство не є серйозним гріхом проти Бога. Згідно з Біблією, самогубство є вбивством, а це в будь-якому разі погано. Щирість віри того, хто, називаючи себе християнином, вчиняє самогубство, викликає сумніви. Немає обставин, які можуть виправдати будь-кого, а особливо християнина, у позбавленні себе життя. Християни покликані жити для Бога – а рішення, коли вмирати належить лише Йому. Ілюстрація самогубства для християнина наводиться у книзі Естер. У Персії існував закон, що кожен, хто прийшов до царя без запрошення, мав бути страчений, якщо тільки цар не простягне свій скіпетр до цієї людини, виражаючи милість. Самогубство для християнина – це самовільна спроба побачити Царя, замість того, щоб чекати на Його запрошення. Він простягне свій скіпетр до вас, зберігаючи ваше вічне життя, але це не означає, що Він задоволений вашим поступком. Хоча це не стосується самогубства, біблійний текст у 1 Коринтян 3:15 добре описує те, що трапляється з християнином, який покінчує життя самогубством: «Втім, сам він спасеться, та наче через вогонь».

Запитання: Що відбувається після смерті?

Відповідь:
На запитання, що відбувається після смерті, відповісти доволі складно. У Біблії не написано однозначно, коли людина остаточно потрапляє у призначене для неї місце. Але Біблія повідомляє нам, що після моменту смерті людина відходить у рай чи пекло – в залежності від того, чи прийняла вона Христа як свого Спасителя. Для праведних смерть – це безтілесне існування у присутності Господа (2 Коринтян 5:6-8; Филип’ян 1:23). Грішників же після смерті очікує безкінечне покарання у пеклі (Луки 16:22-23).

Не зовсім ясно те, що відбувається після смерті. Об’явлення 20:11-15 описує, що всі ті, хто в пеклі, були кинуті у вогняне озеро. А розділи 21-22 книги Об’явлення описують Нове Небо і Нову Землю. Таким чином, виходить, що після смерті людина перебуває у «тимчасовому» раю або ж пеклі. Вічна участь людини не змінюється, але змінюється точне «місцезнаходження» людини. У певний момент після смерті віруючі будуть відправлені на Нове Небо і Нову Землю (Об’явлення 21:1). Водночас, невіруючі у належний час будуть кинуті в озеро вогняне (Об’явлення 20:11-15). Це остаточна, вічна участь усіх людей, яка повністю основана на тому, чи вірила людина, що лише Ісус Христос спасає її від гріхів.

Запитання: Що говорить Біблія про розлучення та повторне одруження?

Відповідь:
Перш за все, незалежно від поглядів на питання розлучення, необхідно пам’ятати біблійні слова, записані в книзі пророка Малахії 2:16: «Бо ненавиджу розвід, – говорить Господь, Бог Ізраїлів». Біблія свідчить, що Бог призначив шлюб зобов’язанням на все життя. «То вже буде не два, а одне тіло. Отже, що Бог спарував, людина хай не роз’єднує» (Матвія 19:6). Тим не менше, Бог розуміє: оскільки шлюб – це союз двох грішних людей, може відбутися розлучення. У Старому Завіті Він встановив певні закони для захисту прав розлучених, особливо жінок (Повторення Закону 24:1-4). Ісус підкреслював, що ці закони були дані через жорстокість людського серця, а не тому, що Бог цього бажав (Матвія 19:8).

Суперечка з приводу того, чи дозволяється Біблією розлучення та повторне одруження, в основному, обертається довкола Ісусових слів у Матвія 5:32 та 19:9. Фраза «за винятком подружньої зради» є єдиним місцем у Святому Письмі, де, імовірно, дається Божий дозвіл на розлучення та повторне одруження. Багато дослідників вважають, що ця «умова звільнення від відповідальності» стосується «подружньої зради» протягом періоду «заручення». За юдейським звичаєм, мужчина і жінка вважалися одруженими, навіть якщо залишалися зарученими. Аморальність протягом цього періоду могла бути єдиною вагомою причиною для розлучення.

Тим не менше, грецьке слово, перекладене як «подружня зрада», означає будь-яку форму сексуальної аморальності. Воно може означати перелюб, проституцію тощо. Можливо, Ісус говорить, що розлучення дозволене, якщо мав місце сексуальний гріх. Сексуальні стосунки є органічною частиною подружнього зв’язку, коли «обоє будуть одним тілом» (Буття 2:24; Матвія 19:5; Ефесян 5:31). Таким чином, розрив цього зв’язку сексуальними позашлюбними стосунками може бути допустимою причиною для розлучення. Якщо так, тоді Ісус мав на увазі у цьому тексті й повторне одруження. Фраза «одружується з іншою» (Матвія 19:9) наголошує, що розлучення та повторний шлюб дозволені при наявності згаданої умови. Важливо пам’ятати, що лише невинній стороні дозволено одружуватися повторно. Хоч цього і не зазначено в тексті, дозвіл на одруження після розлучення – це Божа милість до того, проти кого був учинений гріх, а не до того, хто скоїв його. Можуть бути випадки, коли «винуватій стороні» також дозволено одружитися повторно, але ця ідея не викладається в даному тексті.

Дехто розцінює текст у 1 Коринтян 7:15 як інший «виняток», що дозволяє повторно одружуватися, якщо невіруюча сторона розлучається з віруючим. Тим не менше, у контексті не йдеться про повторне одруження, а лише говориться, що віруючий не зобов’язаний продовжувати шлюб, якщо невіруюча сторона бажає розлучитись. Інші стверджують, що насилля (подружнє чи над дітьми) є також вагомою причиною для розлучення, навіть хоча воно й не згадується в Біблії.

Хоча це абсолютно справедливо, нам, тим не менше, ніколи не слід зловживати Божим Словом. Інколи у дискусії про «виняткові умови» з уваги випускається той факт, що незалежно від значення терміну «подружня зрада», це є лише дозволом для розлучення, а не вимогою. Навіть якщо перелюб і мав місце, з Божою милістю пара може отримати силу прощати та почати відбудовувати свій шлюб. Бог прощав нас так часто, тому, без сумніву, ми маємо наслідувати Його приклад і навіть прощати гріх перелюбу (Ефесян 4:32). Тим не менше, у багатьох випадках чоловік/дружина не розкаюються і продовжують свою аморальну сексуальну поведінку. У цьому випадку і може бути застосовано текст Матвія 19:9. Чимало людей занадто поспішають повторно одружитися після розлучення, в той час як Бог міг бажати, щоб вони залишалися самі. Іноді Бог визначає людині бути самотньою, щоб її увага не розділялася (1 Коринтян 7:32-35). Повторне одруження після розлучення можливе у певних обставинах, але це не є виключною можливістю.

Трагічно, коли кількість розлучень серед переконаних християн досягає показників розлучень у невіруючому світі. Біблія надзвичайно ясно наголошує, що Бог ненавидить розлучення (Малахії 2:16) і що примирення та прощення мають бути ознаками християнського життя (Луки 11:4; Ефесян 4:32). Тим не менше, Бог визнає, що розлучення може трапитися навіть серед Його дітей. Розлучені і/або повторно одружені віруючі не повинні відчувати на собі меншу Божу любов, навіть якщо їхнє розлучення і/або повторне одруження не підпадає під можливу виключну умову в Матвія 19:9. Часто Бог навіть гріховну непокору християн використовує для здійснення благої справи.

Запитання: Що говорить Біблія про дошлюбні статеві стосунки?

Відповідь:
Разом з усіма іншими видами сексуальної аморальності, дошлюбні статеві стосунки неодноразово засуджується у Святому Письмі (Дії 15:20; Римлян 1:29; 1 Коринтян 5:1; 6:13,18; 7:2; 10:8; 2 Коринтян 12:21; Галатів 5:19; Ефесян 5:3; Колосян 3:5; 1 Солунян 4:3; Юди 7). Біблія закликає утримуватися від статевих стосунків до шлюбу. Дошлюбні статеві взаємини такі ж неприйнятні, як перелюб та інші форми статевої аморальності, бо вони полягають у стосунках поза шлюбом. Секс між чоловіком та дружиною є єдиною затвердженою Богом формою статевих відносин (Євреїв 13:4).

Дошлюбні статеві стосунки стали такими звичними з багатьох причин. Занадто часто ми зосереджуємося на аспекті «задоволення» від сексу, не враховуючи аспект «відтворення». Справді, секс має приносити задоволення, адже Бог це задумав таким чином. Він бажає, щоб мужчини й жінки насолоджувалися сексуальним актом (у межах шлюбу). Тим не менше, першочерговою ціллю сексу є не задоволення, а розмноження. Бог забороняє дошлюбний секс не для того, щоби позбавити нас задоволення, але щоб захистити нас від небажаних вагітностей, від народження не планованих і не очікуваних дітей. Уявіть, наскільки кращим був би наш світ, якби люди слідували Божому задуму щодо сексу – менше венеричних захворювань, менше одиноких матерів, менше небажаних вагітностей, менше абортів тощо. Єдиною Божою настановою стосовно дошлюбних статевих стосунків є утримання. Утримання рятує життя, захищає дітей, дає належну цінність сексуальним стосункам і, що найважливіше, вшановує Бога.

Запитання: Що Біблія говорить про татуювання / пірсинг?

Відповідь:
Старозавітній закон наказував ізраїльтянам: «І не зробите на тілі своїм нарізу за душу померлого, і не зробите собі наколеного напису. Я – Господь!» (Левит 19:28). Отже, хоча віруючі сьогодні і не перебувають під старозавітним законом (Римлян 10:4; Галатів 3:23-25; Ефесян 2:15), той факт, що існувала заборона проти тату, вартий нашої уваги. Новий Завіт нічого не говорить про те, чи може віруючий робити татуювання, чи ні.

Для перевірки щодо татуювання і пірсингу необхідно визначити, чи можемо ми щиро, з чистою совістю просити Бога поблагословити і використати наші дії для Його власних цілей. «Отже, коли їсте, коли п’єте чи щось інше робите, все робіть на славу Божу» (1 Коринтян 10:31). Біблія не забороняє татуювання або пірсинг, але також не дає жодної підстави вірити, нібито Бог хоче, щоб ми робили татуювання чи пірсинг.

Іншим моментом є скромність. Біблія радить нам одягатися скромно (1 Тимофія 2:9). Одним аспектом стриманості в одязі є покриття ним усього, що має бути покрите. Тим не менше, важливим значенням скромності є також непривертання уваги до себе. Люди одягаються скромно, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Татуювання та пірсинг однозначно привертають увагу. Таким чином, у цьому значенні татуювання та пірсинг не відповідають вимогам щодо скромності.

Ще одним важливим принципом стосовно тих питань, яких Біблія не торкається конкретно, є наступне – якщо існує найменший сумнів у тому, що наші дії задовольняють Бога, краще відмовитись від них. «А все, що не з віри, – гріх» (Римлян 14:23). Нам слід пам’ятати, що наші тіла, як і душі, були викуплені Богом і належать Йому. Хоча текст 1 Коринтян 6:19-20 не стосується безпосередньо татуювання та пірсингу, він проголошує фундаментальний принцип: «Хіба ви не знаєте, що ваші тіла – то храм Святого Духа, Який є у вас і Якого ви маєте від Бога, і що ви не належите самим собі? Бо ви викуплені за ціну. Отож прославляйте Бога у вашому тілі та у вашому дусі, що належать Богові». Ця велика істина прямо стосується того, що ми робимо з нашими тілами. Якщо наші тіла належать Богові, то нам потрібно бути певними, що ми маємо Його чіткий «дозвіл» перед тим, як «позначати» його татуюванням чи пірсингом.

 

Останнє оновлення (Середа, 16 січня 2013, 14:30)

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити